Ці слова стали лейтмотивом урочистостей до Дня села Черкас, що проходили напередодні Храмового свято, яке краяни  відзначають у день Архистратига Михаїла.

Як добре, що відродилися сільські свята. Є змога у трудового люду відпочити, поспілкуватися, дізнатися новинки та познайомитися з талантами односельців.  Вже стало традицією, що з різних міст України, з району в цей день приїздять земляки до рідного села, зустрічаються однокласники, друзі, куми. Хтось навідує батьківську хату, а, іноді, такі свята ведуть до відкриття нових імен чи відродження вже забутих.

20 листопада з обіду біля клубу лунала музика, розмістилася виставка робіт талановитих дітей та дорослих.

На правах господаря, свято розпочав Биковогребельський сільський голова Віктор Курінний. Віктор Валентинович висловив щиру подяку усім жителям за любов та вірність рідному селу, за внесок у розвиток та добробут, тим, хто не тільки на словах, а й конкретними справами допомагає у благоустрої території, підтриманні порядку, розбудовує та прикрашає свій будинок, свій двір, вулицю, усе село.

Святковим короваєм, піснею та запальними танками вітали усіх присутніх. Односельців радували чудові номери у виконанні місцевих колективів художньої самодіяльності та народного фольклорного ансамблю «Терниця». Кожен виступ присвячувався робітникам та колгоспникам, медикам та педагогам, поштарям та продавцям, працівникам різних установ та господарств, багатодітним родинам та всім добрим людям, що мешкають у Черкасі.

До щирих слів привітання  долучилися в.о. голови адміністрації Юрій Савчук, депутат районної ради Олександр Грузинський, директор школи Віталій Онопрієнко, представник благодійного фонду «Фортеця» Володимир Василенко, який вручив ветеранам та  працівникам соціальної сфери подарунки. Своїх працівників та ветеранів праці вітали керівники СВК «Атлантида» П.М.Тарасенко та його син Віталій, вручивши Подяки та подарунки. Були відзначені подарунками наймолодші й найстаріші жителі села, подружні пари, матері-героїні, учасники АТО.

Глядачі відмітили чудові пісні у виконанні місцевих артистів.
Лише те, що співає та танцює малеча, викликало посмішки.  Зачаровувала своїм співом глядачів Аміна Коломієць, звучав саксофон Наталії Скрипки, вірші, гуморески звучали в залі.

На святі усіх присутніх частували козацьким кулішем, шашликами, смаженими коропами та картоплею…Ще довго лунала музика, хоч і спустилися на землю сутінки. Молодь співала й танцювала, діти розважалися. І ніхто не стримував емоцій.

Довідково: Український краєзнавець Похилевич Леонтій Іванович (1816-1893рр.) у своїй праці “Сказанія о населенныхъ мъстностяхъ Кіевской губерніи или статистическія, историческая и церковныя замътки о всехъ деревняхъ, селахъ, мъстечках и городах въ предилахъ губерніи находящихся” (Кіевъ въ типографіи Кіевопечерской Лавры. 1864), відмічає на сторінці 516:

“Черкасъ, село расположъно мъжду значительными по высотъ, крутыми холмами, которые въ древности, по сказанию жителей, покрыты были густыми лъсами, что уподобляло мъстность эту Кавказу; по каковому сходству, первые обитатели этихъ мъст, назвали Черкасами.

Село расположено по объимъ сторонамъ безименного ручья, текущаго изъ Езерной и образуъщаго въ этомъ месте несколько прудовъ. Отъ Бълой Церкви отстоитъ въ 10-ти верстахъ. Жителей обоего пола 1134. В селении находится богатый хлебомъ владельчес-кий фольварокъ.

Църковь во имя Архистратига Михаила деревянная, построена 1751 года. Существовавшая до нъя церковь, какъ видно изъ визиты 1740 года (Бълоц. декан), была построена въ 1730 году из дубовых кругляковъ; прихожанъ имела: 27 «господаровъ» въ Черкасе и 15 въ Ольшаницъ (в М. Вільшанці – авт.). Въ недавнее връмя чъркасская церковь починена съ значитъльнымъ пожертвованиемъ отъ владельца. По штатамъ причислена к 4-му класу; земли иметъ 35 десятинъ. Въ настоящее время слъдущія  деревни составляютъ Черкасскій приходъ, кромъ села Черкаса:

Быкова Гребля, в 2-хъ верстахъ выше Черкаса, по тому же ручью къ селу Езернъ. Жителей 731. Заселена, по словам жителей, лътъ за 200».

Вчений стверджує, що перші поселенці порівняли рельєф свого поселення з Кавказом. Він також стверджує, що Бикова Гребля “… заселена, по словам жителей, лътъ за 200”. Отже, наші села виникли в 1580-1640-х роках. А у “Всесвітній історії” відзначено: “Просування Росії вглиб Кавказу, будівництво доріг і фортець зустрічали опір народів Північного Кавказу. Війна проти гірських народів була тяжкою і тривалою (від початку  30-х до початку 60-х років XIX ст.)”.

Таким чином, не могли предки черкасців бувати в Черкесії за 200 років до приєднання Кавказу до Росії. Скоріше всього, на автора мала вплив боротьба горців, на чолі з Шамілем, проти царської Росії, адже саме в цей час він писав книгу. І провів паралель – Черкас – черкеси…

Вважаю, що єдино правильне пояснення назви села Черкас можна знайти в книзі О. К. Касименка “Історія УРСР. Популярний нарис” (1960р.) на стор. 47. вчений пише: “У другій половині XV – на початку XVI століть козацькі поселення розкинулися уже на значній території південної України. Основна їх маса зосереджувалася в районі Черкас і Канева. Саме тому українських козаків і взагалі українців довгий час у Росії називали ЧЕРКАСАМИ”.

Отже, козакам сподобалась місцевість поряд з Білою Церквою, яку вони заселили перед визвольною війною 1648-1654 рр. на чолі з Б. Хмельницьким. А назвали своє поселення ЧЕРКАСОМ (“Козацьке”).

( Із книги  —   В. В. Онопрієнко)