ГРОМАДИ РАЙОНУ

МІСЦЕВІ РАДИ:

  1. УЗИНСЬКА МІСЬКА РАДА ОБ’ЄДНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ:

    До складу Узинської міської об’єднаної територіальної громади входять наступні населенні пункти: м. Узин, с. Василів, с. Іванівка, с. Йосипівка, с. Затиша, с. Красне, с. Павлівка, с. Мала Антонівка, с. Михайлівка, с. Вербова, с. Олійникова Слобода, с. Сухоліси, с. Чепиліївка, с. Тарасівка.

    Площа громади: 291.565 км 2

    Чисельність населення громади: 19240

    Центр громади: місто Узин 

    Адреса міської ради : 09161, Київська обл., Білоцерківський р-н., м.Узин, вул. Незалежності, 16/1

     

    Гринчук Віталій Юрійович — міський голова об’єднаної територіальної громади — 32-11-55, 32-39-80

    Усенко Олег Петрович —  перший заступник міського голови — 32-15-76

    Кибенко Іван Іванович — секретар ради — 32-12-55(ф)

    Коваленко Станіслав Петрович — заступник міського голови з питань соціально-економічного розвитку та зовнішньоекономічних зв’язків — 32-11-55

    Молочківський Геннадій Володимиров – заступник міського голови з  питань ЖКГ,архітектури — 32-11-55

    Кравченко Оксана Павлівна – заступник міського голови з гуманітарних питань — 32-11-55

    Сушко Ірина Володимирівна – секретар виконавчого комітету — 32-11-55

     

     


    с. Василів

    09141, Київська обл., Білоцерківський р-н., с.Василів, вул.Центральна,8

    Онищенко Іван Степанович — в.о. старости — 32-45-10, 32-45-51

     


    с. Іванівка

    09145, Київська обл.,  Білоцерківський р-н, с. Іванівка, вул. Миру, 73

    Щербак Меланія Іванівна — в.о. старости — 32-38-35


     с. Йосипівка, с. Затиша, с. Красне, с. Павлівка 

    09142, Київська обл.,  Білоцерківський р-н, с. Йосипівка, вул. Молодіжна, 44

     Пархоменко Світлана Миколаївна — в.о. старости — 32-14-00


    с. Мала Антонівка

    09138, Київська обл.,  Білоцерківський р-н, с. Мала Антонівка, вул. Олексія Цмокна, 12а

     Замула Володимир Петрович — в.о. старости — 32-40-38


    с. Михайлівка, с. Вербова

    09146, Київська обл.,  Білоцерківський р-н, с. Михайлівка, вул. Московська, 34

     Крижанівська Леся Павлівна — в.о. старости — 32-49-40


    с. Олійникова Слобода

    09137, Київська обл.,  Білоцерківський р-н, с. Олійникова Слобода, вул. Центральна, 1

    Саламанов Сергій Миколайович — в.о. старости — 32-49-40


    с. Сухоліси, с. Чепиліївка

     09173, Київська обл.,  Білоцерківський р-н, с. Сухоліси, вул. Гагаріна, 2

    Савчук Віктор Степанович — в.о. старости — 32-46-74, 32-46-42


    с. Тарасівка 

    09166, Київська обл.,  Білоцерківський р-н, с. Тарасівка, вул. Соборна, 30 а

    Козел Олег Павлович — в.о. старости — 32-41-10

  2. ТЕРЕЗИНСЬКА СЕЛИЩНА РАДА:

    09133, Київська обл., Білоцерківський р-н, смт Терезине, вул.Першотравнева,2

     

    gaevskui
    Гаєвський Володимир Антонович — селищний голова — 3-14-489(ф)
    Житовоз Світлана Анатоліївна — секретар ради — 3-14-60(ф)

     

    смт. Терезине

    Терезине – селище міського типу, центр селищної ради.
    Населення – близько 1468 осіб.

    Історична довідка.

     

         terezПорівняно з навколишніми селами, селище досить молоде. Історія його пов’язана з сім’єю польських магнатів Браницьких.
    У 1774 році коронний гетьман Ксаверій Браницький за активну участь у розгромі гайдамацького руху був призначений гетьманом і старостою Білоцерківщини. В 1784 році його дружина Олександра Василівна отримала в дарунок від чоловіка цей благодатний край. Згодом маєток було подаровано дружиною внука Браницького Марією своїй племінниці Терезі. З того часу поселення і отримало назву «Терезине помістя».
         Жовтнева революція докорінно змінила долю селища. Ще в 1910 році виникла ідея створення на Правобережній Україні сільськогосподарської дослідницької станції. Невеличке селище поступово розросталося, притягуючи до себе робочі руки перспективою гарантованої роботи та отримання житла. Оскільки станція була на привілейованому державному утриманні, під час голодомору 32-33рр. тут було налагоджене більш — менш пристойне харчування ( працівників годували двічі на день варивом переважно з дерті), що дало змогу пережити ці страшні роки без втрат. Вже в довоєнні роки господарство досягло високого рівня розвитку.
         Мирне життя перервала війна. В перші дні війни племінна худоба в супроводі тваринників вирушила на схід. За час окупації було знищено всю матеріально — технічну базу станції, наукові частини, спалено ферму, будинки. 4 січня 1944 року Терезине було звільнено, правда дуже дорогою ціною — лише вбитих налічувалося 114 чоловік. Почалася відбудова селища та господарства. І вже за неповних п’ять років станція відновилася повністю і почала успішну діяльність.
    У 90-ті роки Київську дослідну станцію перейменовано в держплемзавод «Терезине». В 1987 році Постановою Верховної Ради утворено Терезинську селищну раду. До цього селище Терезине відносилося до Вільнотарасівської сільської ради.
    В 2007 році бюджет селищної ради становив 1 млн. 619 тис. гривень і був перевиконаний на 107%, що дало змогу вкласти 210 тисяч гривень в розвиток селища.
    В селищі працює амбулаторія загальної практики сімейної медицини, Будинок культури, в якому зроблено капітальний ремонт. Проведено автономне опалення, працює бібліотека. І все це за кошти селищної ради. За останні роки в селищі за допомогою селищної ради дуже розгалузилася сітка торгових точок. Діють п’ять продовольчих кіосків, три магазини, два бари, перукарня.
    Працює в Терезине навчально-виховне об’єднання (загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня — дитсадок), в якому навчається та виховується 240 дітей.
    Гордістю селища є обласний спортивний інтернат легко — атлетичного профілю.

     

     

СІЛЬСЬКІ РАДИ:

  1. БИКОВОГРЕБЕЛЬСЬКА:

    09180, Київська обл., Білоцерківський р-н, с.Бикова Гребля, вул. Т.Шевченка,5

     

    P2090011

    Курінний Віктор Валентинович — сільський голова — 2-92-34
    Шульга Валентина Петрівна — секретар ради — 2-92-34

     

    с. Бикова Гребля

    Бикова Гребля – село , центр сільської ради.
    Населення  — приблизно 560 осіб

    Історична пам’ятка.

     

    bukova     Розташоване за 20 км на південь від районного центру і залізничної станції Біла Церква та за 2 км від автомагістралі Київ — Одеса. Сільській раді підпорядкований населений пункт Черкас.
    У 1925 році в селі була початкова школа, 2 школи лікнепу, хата-читальня, бібліотека, споживчий кооператив, 2 крамниці(1 приватна), млин, 2 драчі, олійниця, 33 кустарно-ремісницьких господарств.
    У грудні 1927 року був перехід до колективізації, а створення колгоспу розпочато восени 1929 року,  на загальних зборах у березні 1930 року він був офіційно створений.
         За  неповними даними понад 800 односельчан померли від голоду у лютому-квітні 1933 року. За 4 страшних роки Великої Вітчизняної війни понад 300 односельчан брали участь у війні, 137 жителів села загинули на фронтах. У 1942 році з села на каторгу в Німеччину було відправлено 60 чоловік ( 14 чоловіків та 46 жінок), з них 17 підлітків. Закінчилася Велика Вітчизняна війна – село відбудовувалося. В 1965 році село було електрифіковано. За останні 30 років у селі за типовими проектами збудовано Будинок культури, двоповерхову школу зі спортивним залом на 320 учнів, адмінбудинок, фельдшерсько – акушерський пункт, магазин, будувались також ферми, гараж, автомайстерня та інше.
    Змінився центр села.

     

    с. Черкас

    Черкас – село, входить до складу Биковогребельської сільської ради.
    Населення – близько 619 осіб.

    Історична пам’ятка.

     

    За спостереженнями науковців, село виникло  в 1580 – 1640 роках. Щодо назви села існує таке припущення. Довгий час українських козаків називали «черкасами». Козакам сподобалась місцевість поряд з Білою Церквою, яку вони заселили перед Визвольною війною 1648 – 1654 рр. на чолі з Богданом Хмельницьким. Саме вони назвали своє поселення Черкасом. Нині на території Биковогребельської сільської ради працюють:СВК «Атлантида», СП «Одісей», 4 фермерських господарства. У селах діють Будинок культури, бібліотека, ФАП, магазин. Вулиці заасфальтовані, розширюється телефонна мережа, триває газифікація обох сіл.

     

  2. ВІЛЬНОТАРАСІВСЬКА:

    09132, Київська обл , Білоцерківський р-н , с. Вільна Тарасівка, вул..Травнева ,2-а

     

    tarasivka
    Костина Ольга Василівна — сільський голова — 2-91-36
    Демківська Надія Іванівна — секретар ради — 2-91-10

     

    с. Вільна Тарасівка

    Вільна Тарасівка – село, центр сільської ради.
    Населення – близько 421 особи.

    Історична довідка.

     

    tarasivВільна Тарасівка – село, центр сільської ради.
    Поселення перших жителів на території нинішнього населеного пункту розпочалося на початку ХХ століття, в період аграрної реформи, що проводилась урядом царської Росії під керівництвом  Столипіна. Землі, на яких утворилась Вільна Тарасівка, належали графині Марії Браницькій. Масове  заселення почалося в 1920-1923 роках.  Виникло дві вулиці  — одну  назвали  “ Вільна”, другу- на честь Тараса Григоровича Шевченка.
    В 1924 році на сходці жителів двох вулиць було надано назву  селу -“ Вільна Тарасівка”.
    Село має свої славні, героїчні традиції. В роки Великої Вітчизняної війни 97 жителів  віддали своє життя за свободу нашої країни. На території села знаходиться братська могила, в парку Вільної Тарасівки – меморіальний комплекс загиблим односельчанам.
    Більше 20 чоловік  мають високі урядові нагороди за відбудову народного господарства та високі показники в сільськогосподарському  виробництві.
    Територія Вільнотарасівської сільської ради складає 1 596 гектарів, в тому числі, села-296 га. В процентному відношенні до території Білоцерківського району це становить 1,3%.

     

    с. Володимирівка

    Володимирівка – село.
    Населення – близько 185 осіб.

    Історична довідка.

     

    Село входить до складу Вільнотарасівської сільської ради.
    Розташоване за 4 км від с. Вільна Тарасівка.
    Заселене заможними переселенцями із сіл Сидори, Мазепинці, Дрозди в 1923-1924 роках. В 30-х роках відносилось до Вільнотарасівської сільської ради Великополо-вецького району.
    У 1931 році в селі організувався  колгосп.
    На кладовищі, на місці захоронення, у 1998 році встановлений пам’ятний знак жертвам Голодомору 1932-33 років (стела з меморіальною дошкою).
    З 1963 р. по 1976 р. у Володимирівці працювала школа  на дві класні кімнати. У 1977 р. було збудовано сільський клуб. У 1985 р. почав діяти ФАП.

     

    с. Гайок

    Гайок – село.
    Населення – близько 262 осіб.

    Історична довідка.

     

    Село входить до складу Вільнотарасівської сільської ради.
    Розташоване за 3 км від с. Вільна Тарасівка.
    У 1970 р. в Гайку відкрито ФАП. До 1976 р. у селі працювала початкова школа.

     

  3. ГЛУШКІВСЬКА:

    09135, Київська обл., Білоцерківський р-н, с.Глушки, вул. Центральна, 39

     

    glu
    Дубовий Валерій Петрович — сільський голова — 2-99-10
    Бабак Валентина Леонідівна — секретар ради — 2-99-10

     

    с. Глушки

    Глушки́ — село, центр сільської ради.
    Засноване в XVII ст.
    Населення — близько 500 жителів.

    Історична довідка.

     

    glushkyСело Глушки  засновано  наприкінці ХVІІ —  початку ХVІІІ століття. Село було засноване в глухому, зарослому хащами місці над невеликою р. Протока. Старожили стверджують, що чагарники з верболозу та вільхи на заболочених берегах, зарослі тернами, акацією та іншою порослю, виярки між обробленими полями, оточували село навіть у першій половині ХХ ст., доки не почалася розбудова села, загачення ставків на місці боліт і торфовищ.
    Глушки є давнім козацьким хутором, який існував уже напередодні Хмельниччини.
    В середині  ХІХ століття в Глушках   проживав  291 житель. На рубежі  ХІХ –ХХ  століть  в селі нараховувалось  118  дворів, 561 житель.
    Село  належало поміщиці Марії Євстафіївні Браницькій.  В селі була одна  школа грамоти, вітряний млин, кузня, хлібний магазин.
    В часи Голодомору 1932 – 33 рр. Глушки втратили майже кожного п’ятого жителя.
    Напередодні Великої Вітчизняної війни в селі був 841 житель. На фронт пішло 130 чоловік. За період окупації 14 юнаків і дівчат було вивезено фашистами на примусові роботи до Німеччини. Звільнене село було 1 січня  1944 року. На території села загинуло 40 радянських бійців, вони поховані в Братській могилі, на якій споруджено пам’ятник Невідомому солдату.
         З війни не повернулося 97 односельців. На честь загиблих у Глушках встановлено обеліск, де викарбовано їхні імена.
         У повоєнні роки глушківчани піднімали село, відновлювали сільське господарство.
         18 вересня 1991р. у Глушках створено сільську раду.  
          В даний  час на території  села Глушки працює НВО «ЗОШ І-ІІ ступенів – ДНЗ», ФАП, відділення зв’язку, сільський клуб, бібліотека, приватний магазин, ринок СТ «Глушки» та торговий павільйон Білоцерківського районного споживчого товариства.

  4. ДРОЗДІВСЬКА:

    09130, Київська обл, Білоцерківський р-н,             
    с. Дрозди, вул.Польова,2в

     

    droz
    Морська Галина Олександрівна — сільський голова    — 2-93-22
    Лець Валентина Іванівна — секретар ради    — 2-94-16

     

    с. Дрозди

    Дрозди – село. центр сільської ради.
    Населення – 1115 осіб.

     

    drozdСело було засноване XV – XVI ст.. Про виникнення назви села є запис у церковній книзі церкви святого Миколая (1769 р.): «…Утворена назва за винахідливість селян, які вивозили дрова з лісу на дроздях (зрубані молоді берези)».
    Жителі села завжди славилися своїм вільним духом. Село Дрозди ніколи не знало кріпацької неволі.
    За власні кошти і за допомогою Священного синоду в 1912 році у Дроздах було збудовано церкву Казанської ікони Божої Матері. Того ж року на базі старої школи було розпочато навчання. Це була найбільша школа в окрузі, де вперше вивчалися арифметика і українська мова.
    Мешканці Дроздів пережили всі лихоліття ХХ ст.: Першу світову війну 1914-1921 рр., Голодомор 1932-1933 рр., Велику Вітчизняну війну 1941 – 1945 рр. Всі ці події забрали життя багатьох дроздян, були винищені цілі родини. Зовсім зникли славетні прізвища, які були гордістю і коренем села. Історія краю зберігається у краєзнавчому музеї.
    У Дроздах встановлено пам’ятник воїнам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни, жертвам голодомору, меморіал загиблим у війні односельчанам.
    Сьогодні на території  Дроздів працюють 22 приватні підприємства, які створюють робочі місця для жителів села. У селі функціонують: Будинок культури, ДНЗ «Калинка», Дроздівська ЗОШ І-ІІІ ст., 2 бібліотеки, лікарська амбулаторія, ФАП, медична та ветеринарні аптеки, мережа торгівельних підприємств. У Дроздах діє єдина в Україні центральна опалювальна котельня датської фірми «Passat», що працює на спалюванні соломи.
         На сьогодні село газифіковане, повністю телефонізоване, всі вулиці заасфальтовано.

  5. КОЖЕНИЦЬКА:

    09171, Київська обл., Білоцерківський р-н,
    с.Коженики, вул.Набережна,58

     

    kozhenicy
    Шпак Василь Сергійович — сільський голова — 2-83-75
    Гриб Світлана Петрівна — секретар ради — 2-83-50

     

    с. Коженики

    Коженики – село, центр сільської ради.
    Населення – близько 313 осіб.

    Історична довідка.

     

    kozenСела Коженики та Клочки Коженицької сільської ради розташовані на мальовничих схилах річки Рось, з чарівними краєвидами.
    В історичному літописі перша згадка про село Коженики сягає 1622 року.
    До 1917 р. села Коженики та Клочки належали до володінь Браницьких.
    В 1930 році була створена Коженицька сільська рада. А роком до цього був створений колгосп ім. 9 Січня, першим головою якого був Проценко Талимон, пізніше репресований і розстріляний у Биківнянському лісі.
    У 1937 році в селі почала працювати семирічна школа.
    В селі Клочки з 1927 року діяв колгосп «Плугатар».
    З перших днів війни з Кожеників мобілізовано майже всіх чоловіків. На фронтах Другої світової війни воювало 287 односельчан, з яких 115 загинули. На їх честь в селі встановлено пам’ятник.
    У післявоєнні роки жителі сіл всією громадою приступили до відбудови і розвитку народного господарства.  У 1946 році до першого класу набрали 138 дітей. У 1950 році відбулося об’єднання колгоспів сіл Коженики та Клочки. Силами колгоспу в селі Коженики в 1966 році збудовано приміщення контори колгоспу, пошти, сільської ради, в 1967 році обелісками в селах Коженики та Клочки увіковічнили пам’ять воїнів — односельчан, загиблих у ВВВ, в 1968 році відкрито нове двохповерхове приміщення школи на 300 учнів, з великим просторим спортивним залом, в 1972 році розпочато будівництво, а в 1975 — відкрито новий двохповерховий Будинок культури, бібліотеку, промтоварний та продтоварний магазини.

     

    с.  Клочки

    Клочки – село, входить до складу Коженицької  сільської ради.
    Населення – приблизно 71 особа.

     

    Нині на території Коженицької сільської ради функціонує сільська рада, будинок культури, бібліотека, поштове відділення, ФАП з філією в с. Клочки, два магазини, Коженицьке НВО «ЗОШ І ступеня – дитячий садок». У Будинку культури та школі створено музеї історії.

  6. МАКІЇВСЬКА:

    09140 , Київська обл., Білоцерківський р-н,           
    с. Макіївка, вул.Чайковського,2

     

    makievka
    Бердалик Михайло Георгійович — сільський голова — 2-45-30
    секретар ради — 2-45-30

     

    с. Макіївка

    Макіївка – село, центр сільської ради
    Населення – приблизно 625 осіб.

    Історична довідка.

     

    makievСело Макіївка — одне з найстаріших сіл Білоцерківського району, засноване в кінці ХV- на початку  ХVI століття. За період існування села його назва не змінювалась.
    У 1929 році в с. Макіївка створено перший колгосп «Ленінський шлях», який в 1975 році перейменовано на колгосп ім. Петровського, а з липня 1995 р. на його основі створено закрите акціонерне товариство «Маки».
    З 1974 року і по 1995 рік господарством керував Олександр Пилипович Сем´янівський.
    У серпні 1941 р. село було окуповане німецько – фашистськими військами. Під час окупації селян грабували, забирали худобу, птицю. Було спалено 160 хат. Багато односельців примусово було вивезено до Німеччини.
    Після війни село почало відроджуватися.
    З 1958 р. по 1974 р. почалася активна розбудова Макіївки: зводилися цегляні будинки, відбудовано ферму. Працівники колгоспу вручну брукували дорогу. У червні 1968 р. побудовано дільничну лікарню.
    Було асфальтовано майже всі дороги по селу, підведено газ майже  до кожного будинку села, побудовано   більше десятка  будинків для  працівників сільського господарства,  було розпочато роботу по розпаюванню земель колективної власності та по виготовленню державних актів на право приватної власності на  присадибні земельні ділянки, побудовано сільську лазню, хлібопекарню, відкрито меморіал воїнам-односельчанам, які  загинули в роки Великої Вітчизняної війни. Було розпочато будівництво  Божого храму, Будинку культури.  
          На території села діють Макіївське навчально-виховне об′єднання «Загально-освітня школа  І-ІІІ ст. -дитячий садок», медична амбулаторія, яка працює на базі побудованої в 1968 році дільничної лікарні, до послуг жителів села та навколишніх сіл працює стоматологічний кабінет. До послуг селян-відділення зв′язку, телефонна станція на 500 номерів. В  2000 році було закінчено будівництво храму Покрови Божої матері на 115 прихожан і який є діючим на даний час. На базі трьох магазинів   відкрито торгівельний центр «Імперія», де можна придбати не тільки продукти харчування та товари широкого вжитку, а і  відсвяткувати знаменні дати-для цього відкрито банкетний зал.
          В 2010 році  було закладено парк в центрі села.

  7. МАЛОВІЛЬШАНСЬКА:

    09175, Київська обл., Білоцерківський р-н,
    с.Мала Вільшанка, вул.Перемоги,24

     

    malovilshanka
    Маринич Людмила Миколаївна — сільський голова — 2-52-45    
    Гарань Людмила Олександрівна — секретар ради — 2-52-45

     

    с. Мала Вільшанка

    Мала Вільшанка – село, центр сільської ради.
    Населення – приблизно 1095 осіб.

    Історична довідка.

     

    malovilОфіційна назва села — Мала Вільшанка. Але протягом своєї історії село змінювало назву. Так, у першому про село історичному доку¬менті, автором якого є польський історик Руліковський, датованому 20 березня 1597 року, село Мала Вільшанка згадується під назвою ОЛЬШАНКА.
    У грізні роки громадянської війни героїчно боролись на різних фронтах маловільшанці. Після завершення громадянської війни Мала Вільшанка, як і всі села, опинилась у важких умовах господарської розрухи.
    У 1930 році створено колгосп.
    У 1932-1933 роках від голоду померло більше 400 чоловік, були випадки канібалізму.
    У 1934 році маловільшанська школа прове¬ла перший випуск семикласників. На 1941 рік число учнів становило 273 чоловіки.
    Мирну працю селян перервала Велика Вітчизняна війна. На фронт пішло 284 чо¬ловіки (не повернулося з фронту — 226). Полум’я війни доко¬тилося до Малої Вільшанки 17 липня 1941 року, коли гітлерівські війська вступили в село. Почалося «нове життя» для маловільшанців. Найжорстокішим пограбуванням села стало вивезен¬ня з нього 11 юнаків і дівчат на каторжні ро¬боти до Німеччини. Тих, хто пробував пере¬ховуватися чи тікав зі збірних пунктів, жорс-токо били і відправляли назад. 16 осіб за період окупації було розстріляло та повіше¬но. 4 січня 1944 року части¬ни Червоної армії звільнили село від оку¬пантів. У боях за звільнення Малої Вільшан¬ки загинуло більше 473 солдатів та офіцерів. Прах багатьох покоїться у братській могилі на території села.
         Після визволення маловільшанці активно працювали на відбудові господарства. У відновленому колгоспі не залишилося жод¬ної одиниці техніки, жодної придатної для польових робіт конячини, чекати допомоги від держави не доводилося.
         У 1951 році відбулося укрупнення сіл Мала Вільшанка і Бакали в одне господарство, 1956 — село було радіофіковане, 1960 — електрифіковане. В селі розвивалися такі галузі господарства: тваринництво, рослинництво, птахівництво.
         1977 року господарство реорганізовано у Білоцерківську дослідно-селекційну станцію.
         Нині на території села розмістилися птахо-об’єднання, 2 фельшерсько-акушерські пункти, навчально-виховний комплекс ЗОШ І — III ступенів, дитячий садок, 2 клуби, бібліотека.

     

    с.  Бакали

    Бакали – село, входить до складу Маловільшанської сільської ради.
    Населення – приблизно 160 осіб.

     

    Історична довідка.

    У книзі Л Похилевича за 1864 р. вказано, що Бакали у ХVІІІ ст.. відносились до с. Пилипча. У 1740 р. налічувалось в селі 17 хат. З приводу походження назви села існує легенда, що першим його поселенцем був якийсь Бакал, що мав трьох синів, які займалися пограбуванням чумаків на шляху Біла Церква – Ставище. Пограбовані речі ховали в глибокому яру, в тайнику, який був знайдений у 1922 р.
    Гордістю Бакалів є сумлінні працівники сільськогосподарського виробництва.

  8. ОЗЕРНЯНСЬКА:

    09183,  Київська обл., Білоцерківський р-н,
    с.Озерна, вул.Б. Хмельницького,39

     

    ozirne
    Дробович Юрій Юрійович — сільський голова — 2-71-88
    Кулаківська Світлана Леонідівна — секретар ради — 2-71-82,85

     

    с. Озерна

    Озерна – село, центр сільської ради.
    Населення – близько 2840 осіб.

    Історична довідка.

     

    ozirЄзьорна, Озірна, Озерно, Озерна. Саме так називали село, розташоване південніше м. Біла Церква. З 1992 року остання назва набула офіційного звучання. Село є дуже велика історія.
    Органи радянської влади вперше в селі були створені в лютому – березні 1918 року, а остаточно — в лютому 1919 року.
    Одержавши землі після революції, селяни приступили до відродження своїх господарств. В значної кількості селян з’явилось прагнення до колективізму, в зв’язку з чим в 1924 р. було організоване ТСОЗ. А в 1928-1930 рр. було створено 2 колгоспи -“Нове життя” і “Комуніст”. Крім того, ще в 1924 р. було організовано радгосп, якому дано ім’я — 9 січня 1905 року. І не випадково. Бо ж пам’ять про ті події жила в кожного, живими були учасники-свідки революційних подій. Бідно, дуже бідно жили люди. Практично з нуля розпочинав свою історію радгосп. Але вже у 1932 р. в радгоспі було 20 вітчизняних тракторів, жатки і снопов’язалки.
    В 1926 році була прокладена шосейна дорога. Велика увага була приділена освіті, тому в 1924 році школа була реорганізована в семирічку. Семирічна школа проіснувала до 1934 року, а потім була реорганізована в середню.
    Як і для всього народу України, так і для сіл Озерна, Коржівка, Межове випала доля пережити страшні періоди – Голодомор та Велику Вітчизняну війну. На протязі 1932-1933 років в селі померло 412 чоловік, із них – 108 дітей. Лише почали загоюватись рани, в серця нашого народу ввірвалось страшне слово “війна”. Село Озерна було окуповане фашистами 17 липня 1941 року. Весь радянський люд піднявся на боротьбу з лихим ворогом. За роки війни на примусові роботи було вивезено 55 озерян. У боях за визволення села загинуло 14 воїнів. Їх імена викарбувані на меморіальній плиті біля пам’ятника Захиснику Вітчизни. На фронтових дорогах віддали своє життя 368 жителів села.
         Після закінчення Великої Вітчизняної війни почалася відбудова села. З 1946 по 1953 рік в селі побудовано: молокозавод, майстерню МТС, двоповерховий житловий будинок, лікарню на 75 ліжок, приміщення поштового відділення, школу на 5 класних кімнат, зводились господарські приміщення колгоспу, радгоспу.

     

    с. Коржівка

    Коржівка – село, входить до складу Озернянської сільської ради.
    Населення – приблизно 105 осіб.

    с. Межове

    Межове — село, входить до складу Озернянської сільської ради.
    Населення – приблизно 255 осіб.

     

    В роки Незалежності України майже всі підприємства та господарства стали приватними: ТОВ “Адоніс”, філія ТОВ “Інтерагроінвест”, ВАТ “Озернянський Агропромтехсервіс”, ТОВ «Виробничо-торгівельна компанія» «Білоцерківський комбайно-тракторний завод». Державним залишилося дослідне господарство ім. 9 Січня. Також організувалися 4 фермерські господарства. Крім вищезгаданих сільськогосподарських підприємств на території села в даний час працюють: дві школи (ЗОШ І-ІІ ст., ЗОШ І-ІІІ ст.), амбулаторія загальної практики сімейної медицини, аптека, 3 ФАПи, 2 дошкільні навчальні заклади “Малятко”, Ромашка”, 2 Будинки культури, 1 клуб, 3 бібліотеки, 14 магазинів, 2 кафе, 2 суб’єкти підприємницької діяльності, які виконують столярні роботи, підприємство з виготовленню меблів, сільськогосподарське підприємство з вирощування свиней, підприємство по очистці та сушці зерна. Очолює громаду села  сільський голова Антонюк Володимир Іванович.

     

  9. ОСТРІЙКІВСЬКА:

    09164, Київська обл., Білоцерківський р-н,
    с.Острійки, вул.Миру, 29-а

     

    ostriiky
    Оленко Сергій Олексійович — сільський голова — 2-02-41            
    Дубовик Лариса Федорівна — секретар ради — 2-02-37

     

    с. Острійки

    Острійки – центр сільської ради.
    Населення – близько 887 осіб.

    Історична довідка.

     

    ostriНазва села походить від прізвища його засновників – давнього боярського роду Острійок.
    Село Острійки належить до числа найдавніших поселень сучасної Білоцерківщини. Воно існувало під такою назвою вже в першій половині XVII ст. Десь в 1650 р. було збудовано храм Покрови Пресвятої Богородиці. У 1960-х роках за клопотанням жителів села, щоб зберегти церкву від руйнування, її було перевезено в Переяслав – Хмельницький у «Музей просто неба». Нині на місці церкви розташовується пристосована під церкву будова.
    Після перемоги  Жовтневої революції в селі відбулися великі зміни. Поміщик Вереміцький втік із села, а його маєток  був взятий під контроль села.  Утворилася місцева  радянська влада.  Відразу було створено  земельну комісію,  сільську раду.
    Позики банку та власна земля  дали великий поштовх  в розвитку сільського господарства. В 1929-1930 роках  розпочалась колективізація.
    Але все  зруйнувала  Велика Вітчизняна війна. В селі були знищені тваринницькі ферми, громадські будівлі, все поголів’я  худоби. Село звільнили  від німців  05.01.1944 рок . Після звільнення залишилися  в селі тільки  жінки та старі люди, техніки не було, худоби теж.
    Розпочалася відбудова колгоспу. 1960-1980 роки — період  самого високого  розвитку сільського господарства. В 1970 р.  збудовано  Будинок культури,  магазин на три відділи. Кожна сім’я збудувала цегляний житловий будинок. В 1953 році в селі Блощинці  відкрито  середню школу, відділення зв’язку. В 1965 р. відкрито  сільську бібліотеку.
         В 1971  році колгоспи сіл Острійки та Блощинці  було об’єднано  в один колгосп,  
         заснована Острійківська сільська рада.  На території Острійківської  сільської ради      
         розташовано два населені пункти : село Острійки  та село Блощинці.
             На даний час в селі є ЗОШ І-ІІІ  ступенів,  дитячий садок «Теремок»,  ФАП, біб-  
         ліотека, сільська рада та 8 сільськогосподарських підприємств, столярний цех.

     

    с. Блощинці

    Блощинці – село, входить до складу Острійківської сільської ради.
        Населення – близько 631особи.

    Історична довідка.

     

    Раніше село  називалося Лощинці. Свою  назву населений пункт отримав від місця свого розташування – лощини на правому березі р. Красна. Як засвідчують вчені, село виникло в XV ст. Цією територією проходив шлях Київ – Біла Церква – Корсунь – Запоріжжя.
    У центрі Блощинців, де нині знаходиться котельня клубу, понад 100 років стояла церква, збудована в XVІ ст. До 1936 р. на тому місці стояла каплиця.
    У Голодомор 1932 – 1933 рр. в Блощинцях померло понад 30 осіб. Вимирали цілі сім’ї.  
    При обороні села в роки Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр. загинуло понад 300 радянських воїнів.    
    В даний час на території Острійківської сільської ради  розташовано 921 житловий будинок , населення складає 1507 чоловік.
    Нині в Блощинцях діє відділення зв’язку, бібліотека, магазини. Село повністю газифіковане, електрифіковане. Центральні дороги  асфальтовані.

  10. ПИЛИПЧАНСЬКА:

    09153, Київська обл., Білоцерківський р-н,
    с.Пилипча, вул.Соборна,5

     

    pulupcha
    Ярмола Василь Григорович — сільський голова — 2-59-25
    Орленко Інна Анатоліївна — секретар ради — 2-04-97

     

    с. Пилипча

    Пилипча – село, центр сільської  ради.
        Населення – близько 552 осіб.

    Історична довідка.

     

    pulupПилипчанська сільська рада на даний час налічує три населені пункти : село Пилипча, село Городище, село Глибочка.
    Перші згадки про Пилипчу відносяться до першої половини XVII століття. Назва села походить, ймовірно, від козака Пилипчі (тобто Пилипа). Що козацький рід з таким прізвищем дійсно існував, свідчить згадка 1665 року про київського полкового писаря Пилипчу. В селі здавна існувала церква святого великомученика Дмитрія Солунського , до парафії якої належали також Бакали та Глибочка.
    Пилипчанська сільська рада. як територіальна одиниця, починається з часів колективізації та створення  комітету незаможних селян в 1922 році. В 1924 році був створений колектив незаможних селян «Захист бідака».
    В с. Городище в 1923 році селяни побудували свій громадський млин , який обладнали турбіною достатньої потужності, щоб робити і помел зерна, і давати потрібну енергію для освітлення села. Люди в складчину придбали динамо-машину і світло прийшло у всі оселі маленького села Городище. Наявність на території сіл двох млинів відігравало велику роль. 1 травня 1929 року у Пилипчанському клубі засвітилась перша електрична лампочка, а 1 червня цього ж року в клубі села Пилипча відкрився перший кінотеатр на 100 місць.
    В роки Великої Вітчизняної війни значна кількість жителів села пішла на фронт. В селах залишились лише жінки та діти. На фронтах загинуло 97 осіб з с.Пилипча, 43 особи з с.Городище та 59 осіб з с.Глибочка, всього — 199 осіб.
    У 1954 році до Пилипчанської сільської ради приєдналося с. Глибочка.
    В кожному селі були збудовані магазини споживчої кооперації, ФАПи, в с.Пилипча — Будинок побуту, дитячий садок, школа, адміністративне приміщення та Будинок культури.
    У 1989 році в с.Пилипча створено нове господарство — радгосп «Пилипчанський». В 1995 році всі села сільської ради були газифіковані, частина села Пилипча забезпечена центральним водопостачанням, збудована нова церква. Згодом радгосп «Пилипчанський» реорганізовано в КСП «Пилипчанське». В 1995 році землі КСП «Пилипчанське» розпайовано, жителі села отримали земельні частки-паї.

     

    с. Глибочка

    Глибочка – село, входить до складу Пилипчанської сільської ради.
    Населення – близько 386 осіб.

     

    с. Городище

    Городище – село, входить до складу Пилипчанської сільської ради.
    Населення – близько 163 осіб.

     

    На даний час всі села сільської ради розвиваються, побудовані нові магазини, кафе, бар, зроблений капітальний ремонт усіх трьох ФАПів, в 2007 році збудовано новий клуб-бібліотеку в с. Глибочка, а в 2008 році — в с.Городище. Заасфальтовано центри в с. Пилипча та с. Глибочка, розпочато роботи по впорядкуванню центру в             с. Городище, відремонтовано частину доріг в усіх селах.

  11. ПІЩАНСЬКА:

    09160, Київська обл., Білоцерківський р-н.,
    с. Піщана , вул. Замкова,66

     

    pischana
    Музика Василь Романович — сільський голова — 2-03-25
    Малишева Наталія Анатоліївна — секретар ради — 2-03-25

     

    с. Піщана

    Піщана – село, центр сільської ради.
    Населення – близько 1126 осіб.

    Історична довідка.

     

    pischanПереказів про перших поселенців не збереглося. Як твердять перекази, в кінці XVIII ст. в село було завезено поміщиками Браницькими багато кріпаків з Польщі, з Краківського воєводства.
    Центр населеного пункту був в районі «Яру», де тепер знаходиться Піщанська школа.
    В 1924р. починається забудова правового берега річки Протоки, на землях колишньої економії Браницької. В цьому ж році тринадцять сімей переселилися в село. Сучасний населений пункт утворився зі старого села Піщаної та нового поселення на правову березі річки – «Новоселиці», яке виросло після революції. Жителі населеного пункту були колись кріпаками. За часів кріпосного права село належало поміщикам Браницьким.
    В 1929 р. було створено колгосп ім. Димитрова, а в 1931р. завершено колективізацію. Укрупнення колгоспу відбулося в 1951р.
    В роки голодомору  1932-1933 рр. в  с. Піщана від голоду померло близько 200 чоловік, з них 80 дітей. Записи з прізвищами померлих не збереглися. Біля місця масового захоронення на старому сільському цвинтарі встановлено пам’ятний знак у вигляді хреста . Виготовлений хрест з дерева, висота становить 2,5 м. На хресті зроблено напис «Жертвам голодомору 1932-1933р.р.».
    Під час Великої Вітчизняної війни гітлерівські загарбники зруйнували господарство колгоспу,  розвалили господарські будівлі;  школу і магазин було перетворено на стайні. Становище населення під час окупації було дуже тяжким.
         Багато жителів було вигнано на каторгу. Населення всіляко опиралося всім наказам фашистських загарбників.
         З війни не повернулося 127 жителів села. В центрі Піщаної біля Будинку культури знаходяться пам’ятник односельчанам, які загинули в 1941-45 рр., обеліск слави та могила воїнів, що загинули, визволяючи село Піщану.
        Після нелегких воєнних років село завдяки жителям швидко відродилося й почало розвиватися. Село і господарство було радіофіковані і електрифіковані, за цей період колгоспниками збудовано двісті нових будинків. В 1970 році було збудоване нове приміщення школи.
        На сьогоднішній день в Піщанському навчально- виховному об’єднанні  ЗОШ I-III ст.-дит. садок навчається  115 учнів. Дитячий садок відвідує 15 діток.
        Учнями школи до 40-ї річниці з дня перемоги  було засаджено алею пам’яті на території школи.
        В 1988 році було повністю газифіковано село Піщана.
        В Піщаній діють Будинок культури, бібліотека, медична амбулаторія.  В 2008 р. було збудовано храм святої Параскеви.

     

     

  12. ПОПРАВСЬКА:

    09181, Київська обл., Білоцерківський р-н,
    с.Поправка, вул.Шевченка,2

     

    popravka
    Кабула Іван Петрович — сільський голова    — 2-83-43
    Бабенко Лариса Василівна — секретар ради — 2-83-43

     

    с. Поправка

    Поправка – село, центр сільської ради.
    Населення — близько 593 особи.

    Історична довідка.

     

    popravСело Поправка було засноване в кінці XVI — на початку XVII століття. Перша назва його, Прозорівка, належало до Черкаської волості Васильківського повіту. До його складу входили хутори: Одноріг (Однорогів) і Черкас (Черкаський).
    Здавна Поправка належала до Білоцерківського староства, а з останніх десятиліть XVIII століття графам Браницьким — Олександру і Костянтину. Село належало до парафії Черкаської Церкви святого Михайла.
    Герб і прапор села є регіональним символом, який наслідує історичну традицію побутування земельної символіки, є офіційним атрибутом органів місцевого самоврядування та виконавчої влади.
    У 1930 році в селі Поправка було організовано колгосп «Ударний незалежник».
    Багато горя і страждань пережило село. Голодомор 1932-1933 рр. забрав близько півтисячі чоловік. На сільському кладовищі встановлено в 1998 році пам’ятний знак — дерев’яний хрест, який завжди буде нагадувати про страшне лихоліття.
    Страшне горе і непоправні втрати принесла поправчанам Велика Вітчизняна війна. Багато односельчан загинули, захищаючи рідну землю від фашистської чуми, їх імена викарбовано на пам’ятних обелісках в селах ради (3 обеліски).
    До складу сільської ради входять села: Поправка, Однорог та Черкас. Центральна садиба сільської ради знаходиться в селі Поправка.
    Населені пункти газифіковані від Рокитнянської ГРС. В селах ради встановлено 150 квартирних телефонів, сама АТС знаходиться в с. Коженики.
    Основні капітальні будівлі, які побудовані в 1950-70 роках є : школа на 320 учнів, Поправський Будинок культури на 425 місць, Однорізький сільський клуб на 120 місць, два фельдшерсько-акушерські пункти в с. Однорог, с. Поправка, пожежне депо, відділення поштового зв’язку, корівники.
    Одним з головних сільськогосподарських підприємств, що діють на території сільської ради є ПГ КП «Білоцерківхлібопродукт», ПП «Агро-Приват», СФГ «КоЛоСок»,  які орендують земельні частки (паї) громадян та мають у власності або орендують виробничі потужності бувшого КСП «Промінь».
    На балансі сільської ради перебувають: Однорізький сільський клуб, Будинок культури с. Поправка, бібліотека с. Поправка, водонапірна башта, ФАПи в с.Поправка та Однорог.
    На території сільської ради за останні роки почав розвиватися малий та середній бізнес. Поправка пишається своїми видатними земляками і їх родинами: Герасименко Антоніна Ларіонівна — заслужений працівник освіти України, занесена до Золотого фонду Білоцерківського району; відмінники народної освіти: Падалка Ганна Олексіївна, Однорог Любов Іванівна, Однорог Олександр Петрович.

     

    с. Однорог

    Однорог – село, входить до складу Поправської сільської ради
    Населення – близько 177 осіб.

     

    с. Черкас

    Черкас – село, входить до складу Поправської сільської ради
    Населення – близько 261 осіб.

  13. ПОТІЇВСЬКА:

    09184, Київська обл., Білоцерківський р-н,
     с. Потіївка, вул. Центральна,6а

     

    potiivk
    Бурлака Ольга Андріївна    — сільський голова — 2-85-31
    Філіцька Зінаїда Миколаївна — секретар ради — 2-86-21

     

    с. Потіївка

    Потіївка — село, центр сільської ради.
    Населення – приблизно 802 особи.

    Історична довідка.

     

    potiivkaПотіївка –одне з  найбільших  сіл  Білоцерківського  району.
    Назва  села  походить від  легенди:  в кінці  сімнадцятого  століття за  часів  Браницької було засноване  село від  прізвища поселенця Івана Потія – Потіївка.
    У 1928  році у Потіївці розпочалася  колективізація,  був  створений  колгосп ім. Т.Г.Шевченка.  В 1930 році на території  села утворилося три  колгоспи. Ці три  колгоспи проіснували аж до 1951 року. В 1951 році ці  господарства були  об’єднані в один колгосп «Комунар».
    В 1961 році  проведена електрифікація села, з’явився  радіозв’язок в оселях потіївчан. У1965 році  розпочалося  спорудження  шосейної  дороги від Одеської  траси до  центру. У 1974 році  колгосп «Комунар»  об’єднали з  колгоспом «1Травня» с.Чупира. У 1982 році на  базі  відділку було  створено насінницьке  господарство радгосп «Потіївський». З грудня 1999 року радгосп реорганізовано в КСПА, в 2000 році — в товариство «Потіївське», в 2001 — розпайовано  землю.
    Перше  приміщення  школи  було  побудовано за  часів  Браницької в  кінці 1860-х років. В 1932  році  була  відкрита  семирічна  школа, 10-річна- в 1938  році. В 1986  році  закінчено  будівництво  нової  школи. У 2001 році школа  реорганізована у навчально-виховне об’єднання «Школа І-ІІІ ступенів – дитячий садок».
       Нині Потіївка – одне з найбільших сіл Білоцерківського району. Тут діють низка сільськогосподарських підприємств, працюють ДНЗ, ЗОШ І-ІІІ ст., ФАП, Будинок культури, бібліотека, діють три магазини.

  14. РОЗАЛІЇВСЬКА:

    09144, Київська обл., Білоцерківський р-н,
     с. Розаліївка, вул. Народна, 71а

     

    rozalivka
    Грабовський Володимир Юрійович — сільський голова — 2-47-30
    Луценко Микола Іванович — секретар ради — 2-47-30

     

    с. Розаліївка

    Розаліївка – село, центр сільської ради.
    Населення – приблизно 640 осіб.

    Історія села.

     

    rozalivkЗасноване село  у середині XVIII ст. «Року 1784, дня 17 липня особисто стоячи, пан Пьотр Юковський, люстратор присяжний власною рукою вивів на папері срібногрошовому слово Розалівка». Так вперше було документально зафіксовано існування населеного пункту. Перепис 1787 р. засвідчив перейменування  Розалівку на Розаліївку. Сучасна Розаліївка — село, центр сільської ради, якому підпорядковано населені пункти с. Людвинівка і с. Степок. Багато уваги приділялось освіті селян. У 1923 р. в школі навчалось 180 учнів. У 1930-х роках у Розаліївці працювала хата – читальня, на початку 1940-х років була створена бібліотека.
    У Голодомор  1932 – 1933 рр. померло багато жителів села. Але точна їх кількість невідома.
    Під час Великої Вітчизняної війни більше 500 жителів Розаліївки захищали землю від окупантів. Багато з них нагороджено орденами і медалями. За часи окупації фашисти забрали на примусові роботи до Німеччини 170 жителів села. У січні 1944 р. Розаліївку було звільнено. Господарство піднімали з руїн.
    Починаючи з 50-х років населення становило майже 2 тисячі чоловік. У 1958 році підвищилася культура землеробства і тваринництва. Збільшилося виробництво сільськогосподарської продукції. В 1959 році побудовано мукомельний комбінат, в 1964 році побудовано нову школу. В селі працював пологовий будинок, дитячий садок, побудовано 2 магазини. В 1964-1966 рр. було збудовано Будинок культури з кінозалом на 400 місць. В приміщенні Будинку культури працює бібліотека, гурток художньої самодіяльності, а у 80-х роках ХХ ст. діяв філіал музичної школи.
    В 60-90 рр. в приміщенні Будинку культури знаходилася контора колгоспу ім. Кірова,виконавчий комітет сільської ради, відділення зв’язку, пошта.
    В 1969році прокладено шосейну дорогу, яка зв’язала село з м.Узином. В 1970-1974 рр. було побудовано ФАП. В 1975 році в селі Людвинівка побудовано нову школу . В 2000 році побудовано декілька сараїв для худоби в селі Людвинівка, прокладено дороги з твердим покриттям.

     

    с. Людвинівка

    Людвинівка – село, входить до складу Розаліївської сільської ради.
    Населення – приблизно 207 осіб.

     

    с. Степок

    Степок – село, входить до складу Розаліївської сільської ради.
    Населення – приблизно 21 особа.

     

    За останні роки колгоспну землю розпайовано між працівниками господарства і пенсіонерами. Села газифіковані, майже всі вулиці мають тверде покриття. Побудовано новий двоповерховий магазин, адміністративне приміщення СВК «Розаліївка».

  15. СИДОРІВСЬКА:

    09131, Київська обл., Білоцерківський р-н,
     с. Сидори вул. Центральна, 2

     

    sudory
    Воровська Людмила Федорівна — сільський голова — 2-95-40
    Куцелап Тетяна Володимирівна — секретар ради — 2-95-40

     

    с. Сидори

    Сидори – село, центр сільської ради.
    Населення – 400 осіб.

    Історична довідка.

     

    sudorСело Сидори розміщено в мальовничому місті Білоцерківського району  на річці Кам’янка.                                    
    За вісімдесят років село пройшло велику історію.
    Всі жителі села займалися землеробством. З 1929 року на території села було утворено колгосп «Добробут», голова — Змаженко Савка. З 1952 року господарство було об’єднано з селами Мазепинці і Дрозди і створено  колгосп ім. Сталіна. В 1961 році ці села було  роз’єднано  і з грудня 1961 року в селі створено господарство, яке  називалося «Шлях до комунізму». 14 грудня  1973 року знову об’єднання з колгоспом села Дрозди, а вже з травня 1989 року  —  самостійне господарство, спочатку колгосп «Україна», потім КСП «Україна», ПОСП «Україна» і на сьогоднішній день ПОСП «Сидори».
    До 1932 року школа в селі була початковою. Будівництво нової школи розпочато в 1961 році, закінчено восени 1965 року.
    В тридцятих роках в селі було понад 500 дворів, на сьогоднішній день 286. Населення скоротилося майже на 250 чоловік. В роки голодомору на території села померло 420 чоловік, під час Великої Вітчизняної Війни загинуло близько 124 чоловіки, 40 жителів Сидорів  були відправлені до Німеччини, з них повернулися лише 10.
    На сьогоднішній день в селі працює Сидорівське НВО «Школа-дитячий садок», фельдшерсько-акушерський пункт, клуб, бібліотека, магазин-кафе. Будується каплиця Київського патріархату.
        Село росте і будується. Новобудова  – трьохповерховий житловий будинок для молодих сімей в 1993 році.  Дороги в селі майже всі асфальтовані. В будинках є газове опалення.

  16. СОРОКОТЯЗЬКА:

    09155, Київська обл., Білоцерківський р-н,
    с.Сорокотяги, вул.Центральна,3а

     

    sorokot
    Василенко Олена Андріївна — сільський голова — 2-52-95
    Усенко Тетяна Андріївна — секретар ради    — 31-18-75

     

    с. Сорокотяги

    Сорокотяги – село, центр сільської ради.
    Населення – близько 686 осіб.

    Історична довідка.

     

    sorokСело Сорокотяги  засноване  у  ХVIIІ столітті. Першим його мешканцем був селянин на прізвище Сорокотяга, саме від його прізвища і походить назва населеного пункту.
    У листопаді  1929 р. в селі створено перший  колгосп .
    Основними заняттями жителів були : землеробство, скотарство, ремесло, різні види промислів.
    Значну роль у житті села відігравали сильні господарі — куркулі.
    89 громадян села взяли участь у світовій війні.
    У період НЕПу на території  села діяло близько 80 сильних селянських  господарств, активно розвивалася торгівля. Невдовзі після  Жовтневої  революції 1917 р. у селі було створено сільський  клуб. Першим його  приміщенням було приміщення колишньої церковно- приходської  школи.  
    Активну участь приймали жителі села у Великій Вітчизняній війні.
        За героїзм,  проявлений у війні,  148 жителів села нагороджені орденами та медалями. Імена воїнів, які не повернулися з війни, викарбувані на мармурових  плитах  обеліску, що височіє  в центрі села. 4 січня 1944 року радянські  війська  визволили  село Сорокотяги від фашистів. Біля памят´ника  у  братській могилі поховано 35 осіб, 17 з яких залишилися невідомими. Хоч як не було важко, але жителі села намагалися повернутися  до нормального життя, відбудовували  своїми силами село.
        На сьогоднішній  день в  селі налічується 345 дворів, проживає 686  жителів,  діє церква, НВО ЗОШ І-ІІ ст., дитячий  садок, фельшерсько-акушерський  пункт, сільська рада, працюють підприємці.

  17. ТОМИЛІВСЬКА:

    09172, Київська обл., Білоцерківський р-н,
    с.Томилівка, вул.Центральна,42

     

    tomulivka
    Карпінська Наталія Василівна — сільський голова    — 2-97-21
    Чорномаз Наталія Олександрівна — секретар ради — 2-97-21

     

    с. Томилівка

    Томилівка – село, центр сільської ради.
    Населення – приблизно 1080 осіб.

    Історична довідка.

     

    tomulivПро виникнення назви села Томилівка достовірних даних немає. Вперше документально Томилівка згадується в «Люстрації Білоцерківського староства 1622 р.» у  переліку сіл та хуторів.
    У 1923 р. створено Білоцерківську округу. Томилівка стала центром селищної ради Білоцерківської округи.
    1929 року створено сільськогосподарську артіль «Нове життя», на базі якої в 1930 р. утворено колгосп. Не оминув Томилівку голодомор 1932-1933 років, під час якого померло 117 односельців. На фронтах Великої Вітчизняної війни приймало участь понад 250 чоловік, 115 з них загинули та не повернулись до рідних домівок. Звільнена Томилівка від окупантів була 6 січня 1944 року. 95 осіб нагороджено орденами та медалями за бойові заслуги.
    В 1945 році відродився колгосп «Нове життя», побудувались нові тваринницькі приміщення, комора, майстерня, адмінбудинок, школа, клуб, фельдшерсько- акушерський пункт, магазини, дитячий садок. В 1960 році утворено радгосп «Білоцерківський» з центральною садибою в с. Шкарівка, до складу якого увійшов відділок «Томилівка». В цей же період село було електрифіковано.
     В 1991 році утворено самостійне сільськогосподарське підприємство радгосп «Томилівський». До 1994 року село було газифіковано, заасфальтовано 90 % вулиць. В 1995 році побудовано Церкву Різдва Пресвятої Богородиці.
    Сільська рада в с. Томилівка була утворена в 1923 році. Станом на 01.02.2010 р. на території села працюють сільськогосподарські підприємства ТОВ «Земля Томилівська», ФГ «Томилівське», з 2008 року ТОВ «Білоцерківський молочний комбінат», діють дитячий садок, школа, ФАП, поштове відділення, клуб, бібліотека, музей історії освіти школи, розгалужена система торгівлі різними товарами, розвивається культура, спорт, організація дозвілля молоді. Закінчується будівництво спортивного залу. Встановлено пам’ятники Незалежності України, Т.Г. Шевченку, Невідомому солдату, Братська могила,  Жертвам Голодомору 1932- 1933 років.

  18. ФАСТІВСЬКА:

    09157, Київська обл., Білоцерківський р-н,
    с.Фастівка, вул.Центральна,1

     

    fastivska
    Стадник Іван Іванович — сільський голова — 2-53-25            
    Бондаренко Марина Миколаївна — секретар ради — 2-53-47

     

    с. Фастівка

    Фастівка – село, центр сільської ради.
    Населення – приблизно 620 осіб.

    Історична довідка.

     

    fastivСело Фастівка розташувалось у південній частині Білоцерківського району, неподалік річки     Рось, окутане лісами, поруч Черемисівської гори.                        Історія села сягає в сиву давнину і налічує більше 250 років.
    Легенда про походження села Фастівка переносить нас у ті далекі часи, кінця 17- початку 18 століть, коли на берегах невеличкої річки Фосня (нині Квоса), що впадає у річку Рось, стали оселятися перші поселенці.  Будували вони житло біля лісу, на Розгонах, поруч з якими проходив Чумацький шлях. Саме цим шляхом їхали до Криму по сіль. Зупинялись чумаки  у корчмі на краю села Фастівка, перепочити, погодувати волів в обмін на сіль та оселедці.
    Першими поселенцями села були заїжджі з Польщі, Болгарії, Чехословаччини. На честь першого мешканця Черемиса названо гору Черемисівською.
    Історичною подією 20 століття стала колективізація, яка не обійшла село Фастівку.  
    Першими в колгосп вступили 10 сімей, які оселилися на хуторах. Залишились в пам’яті односельців і трагічні історії села минулого століття. Голодомор 1933 року забрав життя у 500 жителів села, з них 200 дітей. Жертвам тієї жахливої трагедії у 90-х роках з ініціативи сільського голови  було споруджено пам’ятник.    .
    Страшним вихором пронеслась над Фастівкою Велика Вітчизняна війна. 128 односельчан залишились навічно в пам’яті народній. Їх імена викарбувано в граніті обеліску. Більше 100 жителів села було нагороджено орденами і медалями.
    У Фастівці діє навчально-виховне об’єднання «Загальноосвітня школа І -ІІ ступенів- дитячий садок», яке налічує до 50 учнів. В селі працюють об’єкти соціальної сфери: Будинок культури, бібліотека, фельдшерсько — акушерський пункт, стоматологічний кабінет, три магазини, поштове відділення, сільський музей та стадіон.
    Діє українська православна церква та два будинки молитви.

  19. ФЕСЮРІВСЬКА:

    09156, Київська обл ., Білоцерківський р-н,             
    с. Фесюри, вул. Білоцерківська,1а

     

    fesury
    Святецький Володимир Юрійович — сільський голова — 2-50-40
    Скибан Олександр Миколайович — секретар ради — 2-50-40

     

    c. Фесюри

     

        З літописних джерел можна дізнатися, що навколишні села Білоцерківщини, а отже і Фесюри, були засновані в середині і в другій половині XVII століття.
    Звичайно, що населений пункт не міг за декілька років виникнути як село. Для цього потрібно декілька десятиріч.
    З перших років заснування села жителі його намагалися поселитися! і (розбудуватися) за родинним принципом. Поряд з батьковою оселею будувалися і після одруження діти, онуки. В результаті село «було неофіційно поділено на «кутки», кожен з яких мав свою назву, що походила від переважаючого приз віща| ! жителів «кутка» або вуличного прізвища: «Квашівка», «Майданівка», «Сербенківка», «Повшеднівка», «Букач» і т.п.
    Багато років у селі люди займалися хліборобством, але потроху впроваджувались і переробні підприємства — млин, олійні, крупорушники і ін. і Також були в селі свої шевці, кожум’яки, чоботарі і ін.
    З давніх-давен в селі жили працьовиті, думаючі господарі, які знали толк в; | землі і вміли дати раду тому, що вирощували на ній і виробляли своїми роботящими руками.
    Але на той час освіта в селі жевріла блідим каганцем. Довгий час в селі ; взагалі не було ніякої школи, лише потім, з побудовою церкви (друга половина XIX ст.) появилась дворічна церковно-приходська школа, в якій навчалося по 18-25 дітей. Вчителями, які давали знання дітям і прищеплювали любов до природи, перші паростки культури були:
    Криворогп Архип (в 1909 -1911 рр.);
    Зінківська Ксенія Варфоломіївна (1912 — 1926 рр.);
    Петрашевський Іван Іванович (1924 — 1929 рр.);
    Бобраніцький Кузьма і Бандурин Петро Юхимович і ін.
    За 92 років (1917 — 200$ рр.) вийшло з села Фесюри більше тридцяти спеціалістів різного профілю з вищою освітою. В тому числі: вчителів — 16, лікарів — 6, агрономів — 4, військовослужбовців вищого офіцерського складу — 5, наукових працівників – 5 (з них: 1 – доктор біологічних наук, 4 – кандидати наук). Це чудові люди, імена яких знають в усій країні і за її межами.
    Крім спеціалістів з вищою освітою село виховало більше двадцяти медичних працівників, багато спеціалістів інших профілів, які прославляли і продовжують прославляти своєю працею нашу країну.

     

     

  20. ФУРСІВСЬКА ОБ’ЄДНАНА ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА:

    До складу Фурсівської сільської об’єднаної територіальної громади входять наступні населенні пункти: с. Фурси, с. Чмирівка, с. Матюші, с. Трушки, с.Пищики, с. Безугляки.

    Площа об’єднаної територіальної громади: 162.7 км 2

    Чисельність населення громади: 9800

    Центр громади: с. Фурси

    Адреса сільської ради: 09150, Київська обл., Білоцерківський р-н,  с.Фурси, вул.Ярослава Мудрого,48

     

    fursy
    Фурсенко Микола Іванович — сільський голова об’єднаної територіальної громади — 33-80-05
    Стеценко Анатолій Станіславович — секретар ради    — 33-80-04


    с. Матюші

    09151, Київська обл., Білоцерківський р-н, с.Матюші, вул.Ярослава Мудрого, 1

    Кознозій Олександр Степанович — в.о. старости — 4-26-13(Ф)


    с. Трушки

    09152, Київська обл., Білоцерківський р-н, с.Трушки ,в Центральна,4

    Матусевич Тетяна Володимирівна — в.о. старости — 32-81-44, 32-81-92


     с.Пищики, с. Безугляки

    09031, Київська обл., Сквирський р-н, с.Пищики, вул. Миру,119в

    Барчук Антоніна Степанівна — в.о. старости — 04568 3-23-455

     

     

  21. ХРАПАЧІВСЬКА:

    09134, Київська обл, Білоцерківський р-н,
    с.Храпачі, вул. Молодіжна,7

     

    hrapachi
    Черненко Антоніна Петрівна — сільський голова — 2-99-73
    Коптіла Юлія Юріївна — секретар ради — 2-99-73

     

    с. Храпачі

    Храпачі – село, центр сільської ради
    Населення – близько 450 осіб.

    Історична довідка.

     

    hrapaІз встановленням радянської влади на селі почала діяти сільська рада.
    Навесні 1930 року в селі Скребиші було 2 колгоспи — колгосп ім. І.Франка і колгосп ім. 9 січня 1905 року. У 1931 році два колгоспи об’єдналися в один і став він називатися колгосп «Дружба».
    28 липня 1941 року село було окуповане німецькими загарбниками. Всього було призвано райвійськкоматами з села Скребиші 171 чоловік на війну. На фронтах війни загинуло 105 чоловік. Повернулося до мирного життя 64 чоловіки. В селі Храпачі всього було призвано райвійськкоматами на фронт 143 чоловіки. На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 87 жителів села Храпачі. Після війни повернулося до мирного життя 56 чоловік. До Німеччини було забрано 7 жінок.  
     Радянські війська визволили село Храпачі 4 січня 1944 року. Швидко стало розвиватися колгоспне господарство. Колгосп мав 1065 га землі, 146 корів, 300 телят, 210 овець, 700 голів птиці.
         В 1987 році села Храпачі і Глушки від’єдналися від колгоспу ім. Димитрова і створили окремий колгосп ім. Ватутіна з центром в с. Храпачі.
    У 1948 році початкова школа перейшла на семирічне навчання. Доводилося долати неписьменність, як наслідок війни. З 1953 по 1959 рік діти так і навчалися в приміщенні довоєнного періоду. В 1958 році Скребишівська семирічна школа перейшла на восьмирічне навчання. У 1959 — 1982 рр. її директором був Москаленко Г. К. Він побудував нову школу та багато зробив для впорядкування території.
    В післявоєнний період відбулася відбудова народного господарства. В селі запрацювала школа, сільський клуб, бібліотека. Відновлює роботу і колгосп.
    Успішно проведено реформи в аграрному секторі, проведено приватизацію присадибних земельних ділянок та майже завершено видачу державних актів, в 1993-1996 роки збудовано газопровід та проведено газифікацію населених пунктів с. Храпачі та с. Скребиші, в 1981 році побудовано Будинок культури с. Скребиші на 150 місць та в 1992 році — магазин в с. Храпачі загальною площею 237 кв. м.
    На території Храпачівської сільської ради в населених пунктах працюють фельдшерсько — акушерський пункт, який побудовано в 1976 році , Будинок культури та бібліотека. У населених пунктах збережена мережа фізкультурно-оздоровчих закладів, яка складається з 2 стадіонів, 2 спортивних майданчиків.

     

    с. Скребиші

    Скребиші – село, входить до складу Храпачівської сільської ради.
    Населення – близько 504 осіб.

  22. ЧУПИРЯНСЬКА:

    09185, Київська обл., Білоцерківський р-н,
    с.Чупира, вул.Шевченка,10

     

    chupura
    Мялківський Василь Анатолійович    — сільський голова — 2-89-44
    Горбань Лєна Петрівна — секретар ради — 2-89-45(19)

     

    с. Чупира

    Чупира – село, центр сільської ради.
    Населення – 1180 осіб.

    Історична довідка.

     

    chupurЗа всю історію свого існування село не змінювало своєї назви і з давніх часів відоме як Чупира.
    У середині XVIII ст., у 1745 р. в Чупирі побудована церква святого великомученика Димитрія Солунського, яка проіснувала близько 130 років. У 1875 р. в Чупирі возвели новий храм. Церква у тогочасному селі була осередком духовного і громадського життя.
    У 1920 році в селі було утворено комнезам. У березні 1930 р. в Чупирі організовано перший колгосп під назвою «Ленінський шлях». Остаточно було завершено колективізацію в 1931 р.
    Під час Голодомору 1932 – 1933 рр. в Чупирі померло багато людей, вимирали цілими сім’ями.
    Понад 400 жителів Чупири брали участь у боях за визволення Батьківщини. Близько 200 односельчан не повернулися з війни. За мужність і відвагу, проявлені  на фронтах, близько 300 жителів села нагороджено орденами та медалями.
    Після війни розпочалася відбудова сільського господарства.
    У 1947 знов почався голод. У цей час почала працювати сільська школа. В школі та колгоспах варили їжу.
    На сьогодні в Чупирі діють: Будинок культури на 100 місць, ДНЗ «Яблунька», НВО «ЗОШ І-ІІ ст..», клуб, бібліотека, дільнична лікарня, 2 ФАПи.

  23. ШКАРІВСЬКА:

    09170, Київська обл., Білоцерківський р-н,
    с. Шкарівка, вул. Миру,4

     

    shkarovka
    Бондар Анатолій Григорович — сільський голова — 2-05-07
    Балас Алла Анатоліївна — секретар ради — 2-00-30

     

    с. Шкарівка

    Шкарівка – село, центр сільської ради.
    Населення – 2332 особи.

    Історична довідка.

     

    shkarovШкарівка має багатовікову історію, але перші документальні згадки про нього зустрічаються лише в ХVII ст., коли поселення вже було занепалим і звалося Монастирище. Таку назву поселення отримало завдяки підземному монастирю — зимівській резиденці  Юріївських єпископів, що знаходилася на території поселення  в ХI-ХVI ст.
    В другій половинні ХVI ст. в урочищі Монастирище виник невеликий хутір, який згодом був придбаний Білоцерківським підстаростою Шкаровським, який і надав поселенню, що відроджувалося сучасну назву.
    З початку ХІХ ст. с. Шкарівка відносилося до Васильківського уїзду і належало графу Владиславу Браницькому. Вже в той час село було досить розвинутим – станом на 1900 рік,  в Шкарівці було 295 дворів та 2067 жителів, селу належало 3335 десятин  землі, працював цегельний завод, на якому виготовляли черепицю, діяла парафіяльна школа, яку згодом було перейменовано в Державне народне училище,  діяло пожежне депо.
    З утворенням в 1930 році Білоцерківського району, с. Шкарівка ввійшла до його складу. В усі роки існування району село було завжди вагомою  його складовою. Багато зроблено, багато пережито шкарівчанами за цей час:
    Пережито жахливі, тяжкі роки голодомору та Великої Вітчизняної війни,
    завершено колективізацію, в наслідок якої в селі було створено два колгоспи, які проіснували до 1951 року, коли було проведено укрупнення і на їх базі створено єдине господарство – колгосп ім. Ватутіна.
    В 1964 році колгосп було реорганізовано і приєднано до радгоспу «Білоцерківський» з центральною конторою в с. Шкарівка.  В 1957 році в селі було побудовано Будинок культури на 400 місць та сільська бібліотека.
         Нині Шкарівка велике процвітаюче село Білоцерківщини, яке і надалі активно розвивається.
          На території села функціонує загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, дошкільний навчальний заклад „Веселка”, лікарська амбулаторія загальної практики – сімейної медицини з денним стаціонаром та стоматологічним кабінетом, аптечний пункт, будинок культури та бібліотека, 6 магазинів та 4 кіоски з продовольчими та господарськими товарами, 3 кафе – бари, перукарня.
         В 1998 році в селі було відкрито сільський стадіон. 30 березня 2010 року прийнято рішення сесії сільської ради про створення на території села комунального підприємства «Фізкультурно — спортивний клуб Граніт». З 2006 року на території села проводяться Всеукраїнські змагання по велоспорту.
          В Шкарівці надзвичайно велика увага уділяється благоустрою села, тому в 2002 р. було створено державне комунальне підприємство «Світанок».
         Велика увага приділяється в Шкарівці вирішенню соціальних проблем села, впорядкуванню пам’ятників, наданню допомоги малозабезпеченим сім’ям, інвалідам ВВв та вдовам, учасникам бойових дій, чорнобильцям, одиноким непрацездатним громадянам.

  24. ЯБЛУНІВСЬКА:

    09154, Київська обл., Білоцерківський р-н,
    с.Яблунівка, вул.Центральна,66

     

    yablunivka
    Савчук Анатолій Михайлович — сільський голова — 2-56-36
    Пономаренко Наталія Володимирівна — секретар ради — 2-56-36

     

    с. Яблунівка

    Яблунівка – село, центр сільської ради.
    Населення – близько 529 осіб.

    Історична довідка.

     

    yablunivkСела Яблунівка та Мала  Сквирка  Білоцерків-ського району Київської області розташовані в 25 км на південний захід від м. Біла Церква і 112 км на південь від обласного центру м. Києва.  Села розташовані в тому місці, де р. Сквирка впадає в річку Рось.
    При створенні органів влади два населенні пункти — Яблунівка та Мала Сквирка, мали дві сільські ради.
    Перший опис села Яблунівка, початково Яблоновка, міститься в люстрації Білоцерківського староства 1765 року. На той момент яблунівці вже не мали жодних податкових пільг, що свідчить про заснування села на 10-20 років раніше 1765 року. Уточнює відомості про заснування села дата побудови Яблунівської церкви святителя Миколая – 1731 р.
    Назва села Яблунівка зустрічається в ХVІІ ст. :«Достоверно неизвестно, но  есть предание, что в этом селе когда-то жил польский князь Яблоновский. Садами оно не богато, яблонь там почти нет…».
    В період другої світової війни на території села Яблунівка знаходився Білоцерківський районний комітет Комуністичної партії. У приміщенні  місцевої школи працював госпіталь 40 армії І Українського фронту. На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 260 жителів сіл.
    Післявоєнний період характеризується відновленням економіки та інфраструктури села.
    На території Яблунівської сільської ради розміщено колективне сільськогосподарське підприємство ім. Щорса. Станом на 1 січня 2010 року на території сіл знаходиться 809 будинків, проживає 1260 чоловік.
    Виробничий напрямок  господарства – тваринницько-рослинницький. Працює АТ “Білоцинк” та підсобне господарство комбінату хлібопродуктів.
    Навчання проводиться Яблунівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів та дитячим садочком «Вишенька». Торгівельне обслуговування здійснюють 7 магазинів та 2 кафе-бари.
    Медичне обслуговування здійснює  Яблунівська медамбулаторія та Малосквирецький ФАП.
    В центрі села споруджено Будинок культури на 450 місць та сільська бібліотека, працює філіал школи мистецтв: музична школа по класу фортепіано, баян, вокал, хореографія..
    Збудовано приміщення адмінбудинку. Працює сільське відділення зв’язку, розширено мережу телефонів, проведено щільниковий зв’язок операторами  “ Київстар”, “МТС”.

     

    с. Мала Сквирка

    Мала Сквирка – село, входить до складу Яблунівської сільської ради.
    Населення – близько 451 осіб.

     

    Обидва населені пункти газифіковані, будинки  забезпечено радіоточками. Встановлено 7 пам’ятників та обелісків загиблим воїнам.
    Виготовлено герб села: щит, розколотий на червоне і блакитне поля; посередині, на межі стику- знак родового герба князів Яблоновських – півколо, утворене срібними косою та половиною підкови, на якому золоті півтора хреста в стовпі.
    Виготовлено прапор села: полотнище, розділене на дві вертикальні смуги – червону та блакитну; в центрі – знак родового герба князів Яблоновських – півколо, утворене срібними косою та половиною підкови, на якому золоті півтора хреста в стовпі.