Інтерв`ю із Людмилою Воровською — сільським головою Сидорів

-ЦЕ, ПРАВДА, — усмі­хається Людмила Во­ровська. Мені відомо майже все, що і де стоїть у кожній хаті. Та й люди розказують різні подробиці, бо прихо­дять до сільради із всілякими питаннями. А щодо власне сільради, то її було створено чи не останньою в Білоцер­ківському районі, тобто 30-го жовтня 1993 року. Площа зе­мель – 1955 гектарів. У селі на­лічується 265 дворів. Жителів – 385. Проте є такі люди, що зареєстровані в Києві чи Білій Церкві, а постійно прожива­ють у Сидорах. Тому загальна чисельність населення – 450 чоловік.

ЗВІДКИ НАЗВА СИДОРИ

-ВОНА походить від імені першого жителя, який влаштувався тут на прожи­вання давним давно, — каже моя співрозмовниця. — На території села є Лиса гора. Ко­лись там зародилось містеч­ко Чугуїв. Згодом воно було вщент зруйноване. І його не відбудовували. Тому всі меш­канці перебрались ближче до Мазепинців. Це в той час, коли гетьман Іван Мазепа мав власні володіння в райо­ні. Звісно, Сидори межують із Мазепинцями, а також з окре­мими селами Фастівщини й Васильківщини. А від Білої Церкви Сидори розташовані за 18 кілометрів.

У Сидорах є адмінбуди­нок сільради, працюють фельдшерсько-акушерський пункт, бібліотека, магазин, дитсадок. Останній заклад відвідують 15 дітей.

Ще додам. Моїм попередни­ком (головою сільради) був Балановський Олександр Во­лодимирович – Людина з ве­ликої літери. Адже саме завдя­ки йому зроблено все в селі. Я працювала тоді секретарем сільради. І нині мушу про­довжувати добрі починання Олександра Володимировича. Варто зазначити: раніше які б не з’являлись кошти в районі, вони у нас теж були. В резуль­таті село розбудовувалось.

«НИНІ ТЕЖ ПОТРОХУ РОЗВИВАЄМОСЬ»

ЛЮДМИЛА Федорівна пригадала недавню при­ємну подію. Напередодні По­крови, 13-го жовтня, в селі відкрили храм-капличку Свя­тої Божої Матері. Це дітище депутата райради Олександра Балановського, вважає пані Воровська. Завдяки йому роз­почалось будівництво. Дере­вина для церкви – теж заслуга колишнього сільського голо­ви. Дуже багато людей допо­магали зводити церкву. А втім слово меценату — Олексан­дрові Володимировичу:

— Коли прийшов на по­саду сільського голови, то розпочав будівництво нашої маленької церкви. Це було 2006 року. Попервах допома­гав колишній колгосп (пане­лями, блоками тощо). Решту матеріалів я купляв власним коштом. Найняв бригаду із Закарпаття. Хлопці приїхали й зробили в зруб дерев’яну церкву. Тоді ж я придбав ку­пол з хрестом і поставив. Далі роботи припинились, бо за­бракло грошей. А торік пообі­цяв людям, що до наступного Дня села відкриємо церкву. Я старався з усіх сил, і мрія збу­лась. Правда, роботи ще не всі закінчено. Але службу можна звершувати.

Зауважу: церква стоїть на тому місці де й колись вона була. Під час Другої світової війни споруду спалили німці. У післявоєнний час там по­ставили пам’ятник. А ще піз­ніше з’явилась нова церква – окраса Сидорів. Сподіваюсь: кожен, хто переступить поріг цього храму, спокутує всі грі­хи свої, підсумував Олександр Балановський.

— Церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці зводи­ли 10 років, — додає Людмила Воровська. — Храм має дуже гарний і охайний вигляд. А го­ловне, що він сприятиме духо­вному розвитку Сидорівської громади. Бо правильно ка­жуть: якщо село не має церк­ви, воно неповноцінне.

Людмила Федорівна роз­повіла й про інші сільські об’єкти:

— Дитсадок займає неве­лику частину будівлі школи. Сама школа не працює. Її при­міщення в такому стані, що наразі використовувати не можна. Тим часом у селі на­лічується 30 дітей шкільного віку. Їх підвозять на навчан­ня до Дроздівської середньої школи.

У дитсадку зроблено ка­пітальний ремонт. Дітки й батьки задоволені. Виконали маленький ремонт силами сільської ради і у фельдшер­сько-акушерському пункті. За сприяння райдержадміністра­ції туди завезли холодильник, столи, шафу, стільці.

Нині виконуємо роботи з освітлення сільських вулиць. Це моя програма на посаді очільниці територіальної гро­мади. На сьогодні повністю освітлюється центр села. На черзі забезпечення світлом ще однієї вулиці. Маємо кошти на закупівлю ліхтарів і проведен­ня електролінії. Одне слово — нині теж потроху розвива­ємось.

ПРО БЮДЖЕТ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ ТА БЛАГОУСТРІЙ ТЕРИТОРІЇ

-НАШ кошторис дуже маленький (у межах 950-и тисяч гривень), — бід­кається Людмила Воровська. — Основний наповнювач бю­джету — підприємство «Елі­та-2010», яке берез активну участь у розвитку села.

Земля в Сидорах розпайо­вана. Люди мають у власнос­ті приблизно по три та трохи більше гектарів. Орендна пла­та невелика – в межах 13-и ти­сяч гривень. Проте й ці гроші є певним поповненням сімей­них бюджетів.

Цьогоріч ми виконали ям­ковий ремонт центральної вулиці. З держбюджету було використано 190 тисяч гри­вень.

Велику увагу приділяємо благоустрою сільських кладо­вищ. Їх на території сільради два – в районі вулиць Гагаріна та Миру (колишня Пролетар­ська). Всього в селі 15 вулиць. Попередні назви змінено від­повідно до вимог закону про декомунізацію. Люди самі ви­значались з новими назвами. А затверджувала їх на сесії сільська рада.

Стосовно кладовищ, то у нас є людина, яка відповідає за їхній стан. Ми раз у рік прибирали кладовища. Потім, перед Проводами, люди могли подивитися й оцінити якість роботи. Нічого гріха таїти, на сьогодні кладовища не в іде­альному стані, бо ще багато належить зробити. І все ж ми поставили огорожу, збуду­вали ритуальні майданчики. Цього року на кладовищі в ра­йоні вулиці Миру вимостили доріжку, щоб люди могли спо­кійно підходити до могилок. Також власними силами ви­різуємо дерева, бо їх чимало розвелось.

ВІДЗНАЧИЛИ ДЕНЬ СЕЛА

ЦЕ СТАЛОСЯ в неділю 13-го жовтня. На святі, крім місцевих мешканців, по­бували представники райради і райдержадміністрації, бла­годійного фонду «Фортеця», депутат райради Олександр Балановський, який допома­гав в організації свята. Висту­пали два мистецькі колективи із сіл Глибічка та Острійки. Ведучою урочистостей була заслужений працівник куль­тури України Людмила По­ліщук. Про програму свята – керівниця Сидорів Людмила Воровська:

— Після освячення храму святкове дійство тривало в приміщенні кафе. Там жителів села привітали представники райради і райдержадміністра­ції, отець Андрій, а також по­сланці благодійного фонду «Фортеця». Багато шанованих людей отримали нагороди. Це, зокрема, 98-річний Юхим Мироненко, 90-річні – Гали­на Александрова, Василь Че­курда, Надія Корчева, Марія Семеняченко. Також відзна­чено сільських медиків – по­дружжя Антоніни та Миколи Хомиків, поштарку Тетяну Булавенко, соціальну праців­ницю Тетяну Макаренко, по­мічників будівельників церк­ви Вадима Дубового й Василя Євдокимова. Крім того, вітали групу людей яким виповни­лось 50, 60, 70 і 80 років. А ще – уродженця села Владислава Поворознюка (він директор столичного Інституту герон­тології) та п’ятьох учасників АТО – Олександра Степанен­ка, Олега Гончара, Руслана Во­ровського, Володимира Креу­ша й Сергія Черниша.

Важливо й те, що на День села ми пригощали людей юшкою, варениками, бутер- бродами і короваєм. Охочим навіть сто грамів пропонува­ли. А Тигран Нерсісян — уро­дженець Вірменії – готував смачні шашлики. До того ж він власним коштом придбав сільським дітям батути. Спа­сибі йому за допомогу.

— День села організовуєте щороку?

— Так. За мого головування вчетверте. І щоразу в нас нова програма. Запрошуємо то од­них, то інших гостей. І вони дуже задоволені. Нинішнього року зняли фільм про Сидо­ри, в якому висвітлили життя найстаріших і наймолодших людей. До слова, цьогоріч у нас народилося аж дев’ятеро немовлят. Це рекорд, раніше найбільше було п’ятеро. Ми пишаємось найстарішими жителями села. Бо їхній до­свід допомагає в роботі. За­значу: День села проводимо не тільки для тих, хто на­родився в селі і проживає в ньому, а й для тих, хто колись приїхав у Сидори і залишив­ся тут назавжди. Ці люди до­брозичливі, ввічливі і з ними хочеться працювати.

ЩО НЕПОКОЇТЬ ВЛАДУ СИДОРІВ

-У НАС мало молоді, — каже Людмила Во­ровська. – Серед жителів пе­реважно пенсіонери. проте рівень народжуваності, як не дивно, підвищився. Думаю, в перспективі село теж буде під­німатися.

Друга проблема – нема ро­боти в Сидорах. Люди змуше­ні їздити на заробітки в Білу Церкву, Київ і навіть за межі України.

Непокоять також засмічені місця. Нещодавно прибрали стихійне звалище. Сільрада виділила 20 тисяч гривень, щоб грейдер вирівняв тери­торію. Я у фільмі зверталась до людей з проханням не смітити. І зараз нагадую: чи­сто не там, де метуть, а там де не смітять. Звалище – це наш хворий мозоль. Ми ста­раємось проводити виховну роботу, стараємось наймати техніку для вивезення не­потрібу. Нині триває пошук бригади для очищення ву­лиць.

Раніше у нас було дуже ба­гато худоби, зокрема, корів. Тепер жителі відмовляються їх утримувати. Але ми пра­цюємо з людьми. Майже на кожній сесії порушуємо пи­тання благоустрою села. І як результат – все більше меш­канців очищають свої сади­би від непотрібу, викошують бур’яни, вивозять побутові відходи.

На жаль, у центрі села має­мо нерозпайоване приміщен­ня. І там справжнє безладдя, розгардіяш. Проте сподіва­юсь, що незабаром ситуація поліпшиться.

В КРУГООБІГУ СПРАВ

ФАХІВЦІ Сидорівської сільради не сидять склавши руки. Вони, як по­жартувала Людмила Воров­ська, працюють 25 годин на добу. Неприйомних днів нема. Бо завжди стараються вирішити питання, з якими приходять люди. Переважно це видача довідок. Населення в селі пенсійного віку. Діти переоформляють будинки і продають їх. Значить, по­трібні відповідні посвідки. Субсидії малозабезпеченим громадянам призначають централізовано.

Ми людям повідомляємо про зміни в законодавстві, аби вони приходили і замовляли необхідні документи, — додає Людмила Федорівна. — Ви­даємо довідки щодня і в будь- який час. Ще звертаються селяни, щоб виділили землю під будівництво чи узаконили її під особисте селянське гос­подарство. Щоправда, зараз ці питання вже не такі актуаль­ні, як були раніше. Бо все, як мовиться устаканилось. І лю­дей частіше турбують буденні справи.

Мені приємно сказати, що в селі кожної п’ятниці про­водимо базарні дні. Запро­шуємо всіх, хто має можли­вість, доставити чи продукти харчування, чи промислові товари, чи якісь рослини. І мешканці задоволені. До села організовано дев’ять авто­бусних рейсів (курсують ма­шини Автобусного парку та «Диліжансу»). Тому проблем з поїздкою до райцентру і назад нема. Одна заковика — проїзд коштує 25 гривень. Для пенсі­онерів це трохи утратно. Але, якщо треба, то люди все одно їдуть.

Раніше через наше село хо­див автобус на Київ. Пасажи­рам було зручно ним корис­туватись. На жаль, сьогодні такого маршруту нема — ска­сували.

ЯКИМИ БАЧАТЬСЯ СИДОРИ В МАЙБУТНЬОМУ

-МИ, як влада, мусимо докласти багато зу­силь, аби село розвивалось, — зазначає Людмила Воровська. — Щоб воно було гарним, чистим, старанно прибраним. Щоб до Сидорів приїжджали на екскурсію, як, скажімо, в Ковалівку. У нас дуже красиві ставки, є мальовничі місця для відпочинку. Колись, у 50-і-60-і роки минулого століття, в селі була ГЕС на річці Кам’янка. Ми виробляли електроенер­гію. Нині гідроелектростанції нема, все зруйновано. Про­те залишилась Кам’янка, яка милує око. Отож я запрошую всіх: приїжджайте до нас, у Сидори. Будемо раді вас бачи­ти. І старатимемось будувати нові об’єкти.

ЦІКАВІ ФАКТИ

КНИЖКОВИЙ фонд сільської бібліотеки ста­новить 385 тисяч друкова­них видань. Користуються книгозбірнею, а її очолює Леся Тетерук, як дорослі, так і діти.

НАЙМОЛОДШИЙ жи­тель села – Андрій Ба­бін – народився 9-го жовтня цього року. А найстарішим Марії Семеняченко (вона ма­ти-героїня, виховала шістьох дітей) — 93 роки, Юхимові Мироненку — 98 років.

У СИДОРАХ встановлено пам’ятник загиблим не­відомим солдатам, які 1943 року захищали село від на­цистів.

ПЕРШИМ головою сіль­ської ради був Микола Корнієнко. Першим керівни­ком колгоспу – Володимир Василенко. А востаннє очо­лював місцеве господарство Василь Устименко.

СИДОРІВСЬКІЙ школі – понад 100 років. До 1932 року вона була початковою. Далі — семирічною і восьми­річною. В липні 1941-го ні­мецькі загарбники перетво­рили школу на конюшню.

ОЧОЛЮВАЛИ освітній заклад Андрій Мель­ник та Антон Ямковий. 1965 року було збудовано нове приміщення школи. Лише 1966-1967 навчального року в ній здобували освіту 216 учнів.

БІЛЬШ як 40 років про­працювали в школі вчи­телі Тетяна Семеняченко та Галина Поворознюк. Галина Юхимівна виростила чоти­рьох дітей. Всі вони здобули вищу освіту. Син Владислав – професор, очолює Інститут геронтології. На честь Гали­ни Поворознюк на фасаді школи встановлено пам’ятну дошку.

Жителі села (нині покій­ні) Лідія Тимошенко, Галина Черпак, Іван Семе­няченко, Микола Грегуль та Дмитро Строкач удостоєні державних нагород – орде­нів Трудового Червоного Прапора, Трудової слави та «Знак Пошани».

СОРОК ЧОТИРИ роки в Сидорах функціонує фельдшерсько-акушерський пункт. Його відвідують що­року в середньому 1250 чо­ловік.

Лише за останні чотири роки на ремонті Цен­тральної, Молодіжної, Лісо­вої та Калинової вулиць було освоєно 210 тисяч гривень.

ЩОРОКУ 30 школярів та 15 вихованців дит­садка отримують новорічні подарунки. Кошти на їх заку­півлю передбачено в місце­вій програмі «Турбота».

СІЛЬСЬКА РАДА надає щорічну фінансову до­помогу колишнім учасни­кам АТО та громадянам при народженні дітей по тисячі гривень, а на лікування он­кохворих – дві тисячі. Меш­канцям села, що опинились у складних життєвих умовах, виплачується по п’ять тисяч гривень, на поховання по­мерлого – тисяча гривень.                                                                                         В.ПАНЧЕНКО.