Понад чверть віку в системі місцевого самоврядування Людмила Федорівна Воровська – сільський голова Сидорів. Цю посаду обіймає з 2015 року. А раніше працювала секретарем сільради — з часу її створення. Спочатку Людмила Федорівна мешкала в Білій Церкві. Потім переїхала в Сидори і тут проживає вже 30 років. Знає своє село, як свої п`ять пальців.
-ЦЕ, ПРАВДА, — усміхається Людмила Воровська. Мені відомо майже все, що і де стоїть у кожній хаті. Та й люди розказують різні подробиці, бо приходять до сільради із всілякими питаннями. А щодо власне сільради, то її було створено чи не останньою в Білоцерківському районі, тобто 30-го жовтня 1993 року. Площа земель – 1955 гектарів. У селі налічується 265 дворів. Жителів – 385. Проте є такі люди, що зареєстровані в Києві чи Білій Церкві, а постійно проживають у Сидорах. Тому загальна чисельність населення – 450 чоловік. ЗВІДКИ НАЗВА СИДОРИ -ВОНА походить від імені першого жителя, який влаштувався тут на проживання давним давно, — каже моя співрозмовниця. — На території села є Лиса гора. Колись там зародилось містечко Чугуїв. Згодом воно було вщент зруйноване. І його не відбудовували. Тому всі мешканці перебрались ближче до Мазепинців. Це в той час, коли гетьман Іван Мазепа мав власні володіння в районі. Звісно, Сидори межують із Мазепинцями, а також з окремими селами Фастівщини й Васильківщини. А від Білої Церкви Сидори розташовані за 18 кілометрів. У Сидорах є адмінбудинок сільради, працюють фельдшерсько-акушерський пункт, бібліотека, магазин, дитсадок. Останній заклад відвідують 15 дітей. Ще додам. Моїм попередником (головою сільради) був Балановський Олександр Володимирович – Людина з великої літери. Адже саме завдяки йому зроблено все в селі. Я працювала тоді секретарем сільради. І нині мушу продовжувати добрі починання Олександра Володимировича. Варто зазначити: раніше які б не з’являлись кошти в районі, вони у нас теж були. В результаті село розбудовувалось. «НИНІ ТЕЖ ПОТРОХУ РОЗВИВАЄМОСЬ» ЛЮДМИЛА Федорівна пригадала недавню приємну подію. Напередодні Покрови, 13-го жовтня, в селі відкрили храм-капличку Святої Божої Матері. Це дітище депутата райради Олександра Балановського, вважає пані Воровська. Завдяки йому розпочалось будівництво. Деревина для церкви – теж заслуга колишнього сільського голови. Дуже багато людей допомагали зводити церкву. А втім слово меценату — Олександрові Володимировичу: — Коли прийшов на посаду сільського голови, то розпочав будівництво нашої маленької церкви. Це було 2006 року. Попервах допомагав колишній колгосп (панелями, блоками тощо). Решту матеріалів я купляв власним коштом. Найняв бригаду із Закарпаття. Хлопці приїхали й зробили в зруб дерев’яну церкву. Тоді ж я придбав купол з хрестом і поставив. Далі роботи припинились, бо забракло грошей. А торік пообіцяв людям, що до наступного Дня села відкриємо церкву. Я старався з усіх сил, і мрія збулась. Правда, роботи ще не всі закінчено. Але службу можна звершувати. Зауважу: церква стоїть на тому місці де й колись вона була. Під час Другої світової війни споруду спалили німці. У післявоєнний час там поставили пам’ятник. А ще пізніше з’явилась нова церква – окраса Сидорів. Сподіваюсь: кожен, хто переступить поріг цього храму, спокутує всі гріхи свої, підсумував Олександр Балановський. — Церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці зводили 10 років, — додає Людмила Воровська. — Храм має дуже гарний і охайний вигляд. А головне, що він сприятиме духовному розвитку Сидорівської громади. Бо правильно кажуть: якщо село не має церкви, воно неповноцінне. Людмила Федорівна розповіла й про інші сільські об’єкти: — Дитсадок займає невелику частину будівлі школи. Сама школа не працює. Її приміщення в такому стані, що наразі використовувати не можна. Тим часом у селі налічується 30 дітей шкільного віку. Їх підвозять на навчання до Дроздівської середньої школи. У дитсадку зроблено капітальний ремонт. Дітки й батьки задоволені. Виконали маленький ремонт силами сільської ради і у фельдшерсько-акушерському пункті. За сприяння райдержадміністрації туди завезли холодильник, столи, шафу, стільці. Нині виконуємо роботи з освітлення сільських вулиць. Це моя програма на посаді очільниці територіальної громади. На сьогодні повністю освітлюється центр села. На черзі забезпечення світлом ще однієї вулиці. Маємо кошти на закупівлю ліхтарів і проведення електролінії. Одне слово — нині теж потроху розвиваємось. ПРО БЮДЖЕТ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ ТА БЛАГОУСТРІЙ ТЕРИТОРІЇ -НАШ кошторис дуже маленький (у межах 950-и тисяч гривень), — бідкається Людмила Воровська. — Основний наповнювач бюджету — підприємство «Еліта-2010», яке берез активну участь у розвитку села. Земля в Сидорах розпайована. Люди мають у власності приблизно по три та трохи більше гектарів. Орендна плата невелика – в межах 13-и тисяч гривень. Проте й ці гроші є певним поповненням сімейних бюджетів. Цьогоріч ми виконали ямковий ремонт центральної вулиці. З держбюджету було використано 190 тисяч гривень. Велику увагу приділяємо благоустрою сільських кладовищ. Їх на території сільради два – в районі вулиць Гагаріна та Миру (колишня Пролетарська). Всього в селі 15 вулиць. Попередні назви змінено відповідно до вимог закону про декомунізацію. Люди самі визначались з новими назвами. А затверджувала їх на сесії сільська рада. Стосовно кладовищ, то у нас є людина, яка відповідає за їхній стан. Ми раз у рік прибирали кладовища. Потім, перед Проводами, люди могли подивитися й оцінити якість роботи. Нічого гріха таїти, на сьогодні кладовища не в ідеальному стані, бо ще багато належить зробити. І все ж ми поставили огорожу, збудували ритуальні майданчики. Цього року на кладовищі в районі вулиці Миру вимостили доріжку, щоб люди могли спокійно підходити до могилок. Також власними силами вирізуємо дерева, бо їх чимало розвелось. ВІДЗНАЧИЛИ ДЕНЬ СЕЛА ЦЕ СТАЛОСЯ в неділю 13-го жовтня. На святі, крім місцевих мешканців, побували представники райради і райдержадміністрації, благодійного фонду «Фортеця», депутат райради Олександр Балановський, який допомагав в організації свята. Виступали два мистецькі колективи із сіл Глибічка та Острійки. Ведучою урочистостей була заслужений працівник культури України Людмила Поліщук. Про програму свята – керівниця Сидорів Людмила Воровська: — Після освячення храму святкове дійство тривало в приміщенні кафе. Там жителів села привітали представники райради і райдержадміністрації, отець Андрій, а також посланці благодійного фонду «Фортеця». Багато шанованих людей отримали нагороди. Це, зокрема, 98-річний Юхим Мироненко, 90-річні – Галина Александрова, Василь Чекурда, Надія Корчева, Марія Семеняченко. Також відзначено сільських медиків – подружжя Антоніни та Миколи Хомиків, поштарку Тетяну Булавенко, соціальну працівницю Тетяну Макаренко, помічників будівельників церкви Вадима Дубового й Василя Євдокимова. Крім того, вітали групу людей яким виповнилось 50, 60, 70 і 80 років. А ще – уродженця села Владислава Поворознюка (він директор столичного Інституту геронтології) та п’ятьох учасників АТО – Олександра Степаненка, Олега Гончара, Руслана Воровського, Володимира Креуша й Сергія Черниша. Важливо й те, що на День села ми пригощали людей юшкою, варениками, бутер- бродами і короваєм. Охочим навіть сто грамів пропонували. А Тигран Нерсісян — уродженець Вірменії – готував смачні шашлики. До того ж він власним коштом придбав сільським дітям батути. Спасибі йому за допомогу. — День села організовуєте щороку? — Так. За мого головування вчетверте. І щоразу в нас нова програма. Запрошуємо то одних, то інших гостей. І вони дуже задоволені. Нинішнього року зняли фільм про Сидори, в якому висвітлили життя найстаріших і наймолодших людей. До слова, цьогоріч у нас народилося аж дев’ятеро немовлят. Це рекорд, раніше найбільше було п’ятеро. Ми пишаємось найстарішими жителями села. Бо їхній досвід допомагає в роботі. Зазначу: День села проводимо не тільки для тих, хто народився в селі і проживає в ньому, а й для тих, хто колись приїхав у Сидори і залишився тут назавжди. Ці люди доброзичливі, ввічливі і з ними хочеться працювати. ЩО НЕПОКОЇТЬ ВЛАДУ СИДОРІВ -У НАС мало молоді, — каже Людмила Воровська. – Серед жителів переважно пенсіонери. проте рівень народжуваності, як не дивно, підвищився. Думаю, в перспективі село теж буде підніматися. Друга проблема – нема роботи в Сидорах. Люди змушені їздити на заробітки в Білу Церкву, Київ і навіть за межі України. Непокоять також засмічені місця. Нещодавно прибрали стихійне звалище. Сільрада виділила 20 тисяч гривень, щоб грейдер вирівняв територію. Я у фільмі зверталась до людей з проханням не смітити. І зараз нагадую: чисто не там, де метуть, а там де не смітять. Звалище – це наш хворий мозоль. Ми стараємось проводити виховну роботу, стараємось наймати техніку для вивезення непотрібу. Нині триває пошук бригади для очищення вулиць. Раніше у нас було дуже багато худоби, зокрема, корів. Тепер жителі відмовляються їх утримувати. Але ми працюємо з людьми. Майже на кожній сесії порушуємо питання благоустрою села. І як результат – все більше мешканців очищають свої садиби від непотрібу, викошують бур’яни, вивозять побутові відходи. На жаль, у центрі села маємо нерозпайоване приміщення. І там справжнє безладдя, розгардіяш. Проте сподіваюсь, що незабаром ситуація поліпшиться. В КРУГООБІГУ СПРАВ ФАХІВЦІ Сидорівської сільради не сидять склавши руки. Вони, як пожартувала Людмила Воровська, працюють 25 годин на добу. Неприйомних днів нема. Бо завжди стараються вирішити питання, з якими приходять люди. Переважно це видача довідок. Населення в селі пенсійного віку. Діти переоформляють будинки і продають їх. Значить, потрібні відповідні посвідки. Субсидії малозабезпеченим громадянам призначають централізовано. Ми людям повідомляємо про зміни в законодавстві, аби вони приходили і замовляли необхідні документи, — додає Людмила Федорівна. — Видаємо довідки щодня і в будь- який час. Ще звертаються селяни, щоб виділили землю під будівництво чи узаконили її під особисте селянське господарство. Щоправда, зараз ці питання вже не такі актуальні, як були раніше. Бо все, як мовиться устаканилось. І людей частіше турбують буденні справи. Мені приємно сказати, що в селі кожної п’ятниці проводимо базарні дні. Запрошуємо всіх, хто має можливість, доставити чи продукти харчування, чи промислові товари, чи якісь рослини. І мешканці задоволені. До села організовано дев’ять автобусних рейсів (курсують машини Автобусного парку та «Диліжансу»). Тому проблем з поїздкою до райцентру і назад нема. Одна заковика — проїзд коштує 25 гривень. Для пенсіонерів це трохи утратно. Але, якщо треба, то люди все одно їдуть. Раніше через наше село ходив автобус на Київ. Пасажирам було зручно ним користуватись. На жаль, сьогодні такого маршруту нема — скасували. ЯКИМИ БАЧАТЬСЯ СИДОРИ В МАЙБУТНЬОМУ -МИ, як влада, мусимо докласти багато зусиль, аби село розвивалось, — зазначає Людмила Воровська. — Щоб воно було гарним, чистим, старанно прибраним. Щоб до Сидорів приїжджали на екскурсію, як, скажімо, в Ковалівку. У нас дуже красиві ставки, є мальовничі місця для відпочинку. Колись, у 50-і-60-і роки минулого століття, в селі була ГЕС на річці Кам’янка. Ми виробляли електроенергію. Нині гідроелектростанції нема, все зруйновано. Проте залишилась Кам’янка, яка милує око. Отож я запрошую всіх: приїжджайте до нас, у Сидори. Будемо раді вас бачити. І старатимемось будувати нові об’єкти. ЦІКАВІ ФАКТИ КНИЖКОВИЙ фонд сільської бібліотеки становить 385 тисяч друкованих видань. Користуються книгозбірнею, а її очолює Леся Тетерук, як дорослі, так і діти. НАЙМОЛОДШИЙ житель села – Андрій Бабін – народився 9-го жовтня цього року. А найстарішим Марії Семеняченко (вона мати-героїня, виховала шістьох дітей) — 93 роки, Юхимові Мироненку — 98 років. У СИДОРАХ встановлено пам’ятник загиблим невідомим солдатам, які 1943 року захищали село від нацистів. ПЕРШИМ головою сільської ради був Микола Корнієнко. Першим керівником колгоспу – Володимир Василенко. А востаннє очолював місцеве господарство Василь Устименко. СИДОРІВСЬКІЙ школі – понад 100 років. До 1932 року вона була початковою. Далі — семирічною і восьмирічною. В липні 1941-го німецькі загарбники перетворили школу на конюшню. ОЧОЛЮВАЛИ освітній заклад Андрій Мельник та Антон Ямковий. 1965 року було збудовано нове приміщення школи. Лише 1966-1967 навчального року в ній здобували освіту 216 учнів. БІЛЬШ як 40 років пропрацювали в школі вчителі Тетяна Семеняченко та Галина Поворознюк. Галина Юхимівна виростила чотирьох дітей. Всі вони здобули вищу освіту. Син Владислав – професор, очолює Інститут геронтології. На честь Галини Поворознюк на фасаді школи встановлено пам’ятну дошку. Жителі села (нині покійні) Лідія Тимошенко, Галина Черпак, Іван Семеняченко, Микола Грегуль та Дмитро Строкач удостоєні державних нагород – орденів Трудового Червоного Прапора, Трудової слави та «Знак Пошани». СОРОК ЧОТИРИ роки в Сидорах функціонує фельдшерсько-акушерський пункт. Його відвідують щороку в середньому 1250 чоловік. Лише за останні чотири роки на ремонті Центральної, Молодіжної, Лісової та Калинової вулиць було освоєно 210 тисяч гривень. ЩОРОКУ 30 школярів та 15 вихованців дитсадка отримують новорічні подарунки. Кошти на їх закупівлю передбачено в місцевій програмі «Турбота». СІЛЬСЬКА РАДА надає щорічну фінансову допомогу колишнім учасникам АТО та громадянам при народженні дітей по тисячі гривень, а на лікування онкохворих – дві тисячі. Мешканцям села, що опинились у складних життєвих умовах, виплачується по п’ять тисяч гривень, на поховання померлого – тисяча гривень. В.ПАНЧЕНКО.
|