Україна — таємнича та прекрасна. В ній безліч місць, які вражають своєю красою, природою, біорізноманіттям. Подорожуючи Україною, їй є чим нас здивувати.

В Одеській області, поблизу Вилково, є воістину райське містечко – Дунайський біосферний заповідник. Місце й справді таке, що дух захоплює.  Бо багато рідкісних видів риб, тварин та птахів — диких котиків, рожевих пеліканів, бакланів, коровайок, чорних лелек та багато інших. Заповідник знаходиться у дельті Дунаю, де річка впадає в Чорне море. Це так званий Нульовий кілометр, популярне місце екскурсій.

Познайомитися з місцевим колоритом, спробувати їхню кухню, відпочити  у так званій «Українській Венеції» голова Білоцерківської районної ради Віталій Гринчук та його заступник Анатолій Чичикало запропонували представникам органів місцевого самоврядування, депутатам районної ради та вчителям. Ті охоче підтримали пропозицію. Хоч поїздка була одноденною, та все ж ми залишилися задоволені. Осінній день був напрочуд теплим, привітним, сонячним.

Тут ми не побачили строкатих карнавалів, італійської вишуканості. Вражає інше: водяні дороги, які дивовижним візерунком огортають містечко, затишні дворики, які потопають у  квітах. Вилково – місце, де Дунай знаходить свій шлях до Чорного моря, стара частина його знаходиться на воді, тому біля кожного двору можна побачити – човен, головний засіб пересування вилковчан. Дивина – невимовна. Люди живуть, будинки стоять, городи саджають між каналами.

Вилково розташоване в гирлі ріки Дунай. Після 7 тисяч кілометрів Європою – саме тут Дунай впадає в Чорне море й саме тут Дунай утворює три рукави у формі вилки.

Побачивши усі принади  Вилково, ми  помандрували корабликом до Нульового кілометру. Загадали бажання, пофотографувалися на згадку, на повні груди вдихали чисте повітря заповідного Дунаю.

%d0%b2%d0%b8%d0%bb%d0%ba%d0%be%d0%b2%d0%b5А потім вирушили мандрувати каналами, котрі місцеві називають ярками. Вони там замість доріг. Ярки проходять прямо попід будиночки. Вода рідко де застоюється, бо у Дунаю то приливи, то відливи. У Вилкове майже всі мають свої човни, моторки чи, навіть нашвидкуруч зроблені, імітації каное. Тут понад три тисячі човнів (великих та менших) – це чи не найбільший відсоток в Україні. Човник заміняє вилковчанину й автівку, й воза. На ньому дістаються до городів,  возять суницю й виноград,  ловлять оселедця та іншу рибу. Човник незамінний при будівництві житла, адже саме ним перевозять тростину та мул для будівництва. А ще возять уламки мушель молюсків, із яких споруджують призьби. Після весняних повеней (а це у Вілковому звичайне явище), таку призьбу зрізують і хата сохне. Пізніше знову насипають.

Із розповіді екскурсовода Сніжани ми дізналися, що в українських туристів містечко не користується великою популярністю. Чимало про нього просто не знають. Залюбки приїздять туристи з Німеччини, Румунії відпочити, порибалити.

«У Вилково раніше люди жили на окремих острівцях, — розповідає Сніжана. — Але за радянських часів через негоду острівці затопило, тому всі перебралися на берег. Зараз на острівцях тримають городи. Клімат у регіоні хороший, води довкола багато, сонячно. Тому врожаї там дуже добрі. Тільки полуниця росте завбільшки з кулак. Славиться місто й виноградом. Поки нас катали на катері, ми зустріли кілька човнів з бабусями та дідусями – у них вони везли додому врожай — яблука, айву. Хто багатший – купує собі моторного човна, бідніші люди плавають з веслами на стареньких.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Сподобалася нам  місцева кухня. Вилково – рибне місто, тому найперше нам запропонували рибу. Основна страва – уха, котру готують за власним рецептом, на травах. Обов’язково дають гостям спробувати місцеве вино  Новак. Для вилківчан уха – це гора риби і зовсім трошки води. Рибу перед цим замочують в різних спеціях. Спочатку гості мають з’їсти усю рибу. А трав’яний навар, в котрій вона варилася, розливають по чашках, можуть розбавляти з вином і запивають.

Місцеві дуже привітні до туристів, бо багато хто на них заробляє. Вилківчани тримають приватні будинки та пансіонати для туристів, охоче здають кімнати, торгують вирощеним врожаєм. З цього і живуть.

Найдорожчі у Вилково – спеціально збудовані за старовинними проектами будиночки з очерету. Вони мають гарні термічні властивості. У спеку в них прохолодно, а в холод – можна топити раз на кілька днів.

Вилково – це ілюстрація до трудового подвигу заради життя, справжнього, такого, який і нині можна побачити й помацати. Титанічна праця тисяч втікачів-старовірів підняла це місто над водами дунайської заплави. І нехай це ніяка не Венеція, нехай немає тут надзвичайних пам’яток архітектури, все ж це унікальне місто, не схоже на інші міста України. Побувати тут мусить кожний, доки цей пам’ятник людському титанічному труду ще повністю не засипали і не заасфальтували. А нам поталанило. Дуже вдячні керівництву районної ради за таку подорож.